Ібн Сина, Абу Алі Хусейн ібн Абдаллах (латинізоване — Авіценна) (980, с. Афшана, поблизу Бухари, — 18.6.1037, Хамадан), учений, філософ, лікарка, представник східного арістотелізма. Жив в Середній Азії і Ірані, обіймав посади лікарки і везіра при різних правителях. Головні філософські праці — «Книга зцілення» (у скороченому викладі — «Книга порятунку»), «Книга вказівок і повчань»," Книга знання» (на мові фарсі).
Філософія І. С. продовжує традиції східного арістотелізма в області метафізики, гносеології і логіки, частково — онтологічній концепції неоплатонізма . І. С. заперечує сотворенность світу в часі, пояснюючи його як позачасову еманацію бога — «першої причини» (ср. «Єдине» Гребля ), з якого в ієрархічному порядку витікають розуми, душі і тіла небесних сфер.
Т. о., «універсальний розум» і «світова душа» неоплатонізма дробляться у нього на окремі розуми і душі згідно з арістотелівською космологічною схемою. Один бог, по І. С., володіє абсолютним існуванням, все ж останнє само але собі лише можливо, а дійсно лише завдяки богові. Проте природа, минула від бога через ієрархію еманацій, надалі розвивається за принципом саморуху, будучи разом з тим замкнутою в часі і просторі. У соціальному ученні І. С. примітна думка про дозволенну озброєного повстання проти несправедливого правління.
Мусульманські богослови (зокрема, Газалі ) звинувачували І. С. в єресі і атеїзмі, тоді як Ібн Рушд критикував його з позицій більш послідовного натуралізму. Філософські і природно-научні трактати І. С. користувалися великою популярністю на Сході і на Заході протягом ряду століть.
А. Ст Сагадєєв.
Збереглися нечисленні вірші І. С. на арабській мові і на фарсі. Основна тема його поетичної творчості — вічність матерії, проповідь освіти і науки. Характерні межі віршів І. С. — афористичність, простота художньо-образотворчих засобів. Би. ч. його віршів на фарсі написана у формі рубай. У своєрідних філософських повістях «Живої, син Безсонного», «Послання про птицю», «Саламан і Абсал» І. С. викладає свої ідеї і погляди у формі розгорнутої алегорії. Виступав і як теоретик літератури — в коментарях до «Поетики» Арістотеля і в тлумаченні віршів арабського поета , що дійшло до нас, Ібн ар-Румі . Велику роль в становленні класичного фарсі як літературної мови зіграли наукові вигадування І. С., перш за все «Даніш-наме». І. С. зробив вплив на класичну іранську літературу, в меншій мірі — на арабську, узбецьку і частково середньовічну єврейську літератури. З його повістю «Живої, син Безсонного» деякі дослідники зв'язують сюжет «Божественної комедії» Данте.
І. І. Міхайлов.
Найважливіше медичне вигадування І. С. «Канон медицини» — медична енциклопедія в 5 частинах, здобуло світову популярність і багато разів переводилося на багато європейських мов. «Канон лікарської науки» — підсумок поглядів і досвіду грецьких, римських, індійських і середньоазіатських лікарок, перевидавався на латинській мові близько 30 разів і багато століть був обов'язковим керівництвом в Європі і в країнах Сходу. У «Каноні» викладаються теоретичні основи медицини — погляди автора на філософію медицини, учення в і д. н. соках (кров, лімфа, жовч) і різних статурах, основи анатомії людини, розглядаються причини хвороб і здоров'я, симптоми хвороб, розвивається вчення про раціональне харчування. І. С. висунув гіпотезу про невидимих збудників «гарячкових» (інфекційних) захворювань, що передаються за посередництва води і повітря. Описані І. С. клінічні картини хвороб відрізняються точністю і повнотою. «Канон» зробив величезний вплив на розвиток медицини у всіх країнах світу.
Би. Д. Петров.
Соч.: Диван, Тегеран, 1957; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Чотиривірша, «Літературний Таджикистан», 1953, кн. 5; Канон лікарської науки, кн. 1—5, Таш., 1954—60; Данішнаме, [Душанбе], 1957; Математичні глави «Книги знання», Душанбе, 1967; Про душу, в кн.: Ізбр. проїзв.(твір) мислителів країн Близького і Середнього Сходу. 9—14 ст, М., 1961, с. 215-86.
Літ.: Ібн Сина. Матеріали наукової сесії АН(Академія наук) УЗССР, присвяченою 1000-річному ювілею Ібн Сини, Таш., 1953; Семенов А. А., Абу Алі Ібн Сина (Авіценна), 2 видавництва, [Душанбе], 1953; Терновський Ст Н., Ібн Сина (Авіценна), М., 1969 (бібл. с. 183—89); Corbin Н., Avicenneet ie récit visionnaire, v. 1, 2 éd., Téhéran — P., 1954; Goishon A.-M., La philosophie d''aviceiine et son influence en Europe médiévale, 2 éd., P.,1951; Afnan S. M., Avicenna. His life and works, L., 1958; Anawati G. C., Essai de bibliographie d’avicenna, Cairo, 1952.
