Ібн Хальдун, Ібн Халдун Абдуррахман Абу Зейд ібн Мухаммед (27.5.1332, Туніс, — 17.3.1406, Каїр), арабський історик і філософ. Послідовник арабського філософа Ібн Рушда . В 1349—75 займав різні пости при дворах правителів Тунісу, Феса, Гранади, Біджайі. У 1379 повернувся до Тунісу; у 1382, переслідуваний духівництвом, біг до Єгипту; обіймав посаду каді (судді) і викладав в медресе аль-Азхар, аль-Камхия і аз-Захирія. Основна праця І. Х. «Книга повчальних прикладів по історії арабів, персів, берберів і народів, що жили з ними на землі» («Китаб аль-ібар...») складається з 3 частин: 1) «Введення» («Мукаддіма»), в якому освітлюють завдання, метод і принципи історичного дослідження; у нім І. Х. виклав своє вчення про розвиток суспільства. Відмінності в образі життя людей (перш за все між кочовим і осілим господарством) він зв'язував з відмінностями географічного середовища. 2) Історія народів мусульманського Сходу. 3) Історія народів Магріба. Остання частина, що відрізняється повнотою і точністю опису, є основним джерелом для середньовічної історії Північної Африки. І. Х. — автор «Автобіографії» — одного з перших зразків арабської мемуарної літератури середніх століть.
Соч.: Китаб аль-Ібар.... («Книга повчальних прикладів...»), т. 1—7, Булак, 1867; Les Prolégomènes, trad. par de Slane, nouv. éd., t. 1—3, P., 1934—38; Histoire des berbères et des dynasties musulmanes de l’afrique..., trad. de l’arabe par de Slane, v. I—4, nouv. éd., P., 1925—56; The Muqaddimah..., transl. from the Arabic by F. Rosenthal, v. 1—3, N. Y., [1958]; Введення (фрагменти), в кн.: Ізбр. проїзв.(твір) мислителів країн Близького і Середнього Сходу. 9—14 ст, М., 1961.
Літ.: Іванов Н. А., «Китаб аль-Ібар» Ібн Халдуна як джерело по історії країн Північної Африки в XIV ст, в кн.: Арабська збірка, М., 1959; Бациева С. М., Історіко-соціологічній трактат Ібн Халдуна «Мукаддіма», М., 1965 (бібл.); Lacoste Y., Ibn Khaldoun..., P., 1966; Fischel W. J., Ibn Khaldūn in Egypt. A study in islamic historiography, Berk. — Los Ang., 1967 (бібл.).
