Уявне годування, запропонований І. П. Павловим (1890) метод дослідження ролі центральної нервової системи (ЦНС) в регуляції шлункової секреції, а також інших питань нейрофізіології (наприклад, рівня глюкози в крові, стану харчових депо, розподіли води в організмі в умовах, коли їжа, що поглинається, або вода не поступає в шлунково-кишковий тракт). М. до., як і уявне пиття, полягає в поглинанні їжі (або рідини) оперованою твариною з перерізаним стравоходом, кінці якого виведені назовні на шиї і приживляють в шкірі (така хронічна операція називається езофаготомією). Досвід зазвичай ставлять на собаці, якому заздалегідь накладають фістулу шлунку (див. мал. ). Через декілька хвилин після початку М. до. починає виділятися шлунковий сік, секреція якого не припиняється 2—3 години, навіть при короткочасному М. до. (якщо ж продовжувати М.. декілька годин, то від собаки можна отримати до 1 л чистого, тобто не змішаного з їжею, соку, використовуваного для лікувальної мети). Як показав І. П. Павлов із співробітниками, після двостороннього перерізання блукаючих нервів, по яких імпульси з ЦНС поступають до шлунку, сокоотделеніє при М. до. відсутній. Це підтверджує рефлекторний характер першої фази сокоотделенія, в ході якої виділяється приблизно 1 / 4 нормальної кількості шлункового соку (т.з. запальний сік). Див. також Шлунок, Травлення .
Літ.: Павлов І. П., Полн. собр. соч.(вигадування), т. 5, М. — Л., 1952.
