Танцювальна музика, музика, призначена для супроводу танців . Для кожного танцю (наприклад, вальсу, мазурки ) створюються всілякі по характеру музики п'єси, основна ритмічна формула і темп яких відповідають рухам даного танцю. Т. м. — одна з прадавніх різновидів музики. Народна Т. м. буває вокальною (головним чином хоровий) з інструментальним супроводом або без нього, а також інструментальною (див. Народна творчість ) ; професійна Т. м., така, що спирається на народні зразки, по перевазі інструментальна. Танець, у тому числі бальний танець, — складова частина легкої музики, джазовою (див. Джаз ) . Вже в давнину танці частенько об'єднувалися в пов'язаних з певним сюжетом танцювальної вистави. Т. м. — одна з форм балетної музики.
Важлива гілка Т. м. 18—20 вв.(століття) — твори, призначені для слухання, а не для супроводу танців. З об'єднання декількох танцювальних п'єс склалася старовинна інструментальна сюїта ; танцювальна п'єса як одна з частин увійшла і в сонатно-симфонічний цикл (менует в І. Гайдна, Ст А. Моцарта, частково і в Л. Бетховена, вальс в П. І. Чайковського і ін.); танцювальні ритми незрідка використовуються і в інших, перш за все фінальних, частинах класичних симфоній і інших циклічних інструментальних творів.
З початку 19 ст відбувався процес поглиблення вмісту і поетизації окремої танцювальної п'єси, що привів до створення високохудожніх творів, призначених для концертного виконання (вальси, мазурки і полонези Ф. Шопена для фортепіано), деколи набуваючих програмного характеру («Запрошення до танцю» Вебера, «Мефісто-вальси» Аркуша і ін.). Великого поширення набули також всілякі обробки народних танців («Угорські танці» Брамса, «Норвезькі танці» Гріга і ін.); на народній танцювальній основі стали створюватися розвинені музичні твори («Камарінськая» Глінки для оркестру, фортепіанна фантазія «Ісламей» Балакирева і ін.).
Літ.: Ефіменкова Б., Танцювальні жанри, М., 1962; Sachs С., Eine Weitgeschichte des Tanzes, Ст, 1933.
