Сфера обслуговування, сукупність галузей народного господарства, продукція яких виступає у вигляді певної доцільної діяльності (послуг).
С. о., згідно з діленням, прийнятим в планеруванні і статистиці СРСР, включає торгівлю, громадське харчування і галузі невиробничої сфери (за винятком галузей науки, наукового обслуговування і управління). Частину послуг населення отримує в порядку замовлень у окремих громадян. С. о. в СРСР складає приблизно частину загального національного виробництва матеріальних благ і послуг (у 1973 відповідно 89,9 млрд. рублів і 850,2 млрд. рублів). Доля С. о. в загальному фонді вжитку населенням СРСР матеріальних благ і послуг зросла з 29,6% в 1960 до 33,7% в 1974, а зайнятих (у загальній кількості зайнятих в народному господарстві) — з 17,1% в 1960 до 23,7% в 1974. Значне зростання С. о. пояснюється структурними зрушеннями у складі суспільних потреб. У міру зростання матеріального і культурного рівня життя народу потреби в послугах освіти, культури, охорона здоров'я зростає відносно швидше за сукупність останніх потреб населення через дію об'єктивного економічного закону піднесення потреб (див. Піднесення потреб закон ) . Збільшується і доля витрат на платні послуги в споживчих витратах населення. У міру підвищення рівня економічного розвитку країни на долю С. о. доводиться зростаюча частина ресурсів суспільства, продукція її грає усе більш значну роль у вжитку населення. С. о. зростає у всіх соціалістичних країнах. Та ж тенденція характерна і для розвинених капіталістичних країн. Так, в США в 1950 послуг припадало на частку 30,4% валового національного продукту, в 1950 — 37,2%, в 1973 — 41,9%.
Літ.: Рутгайзер Ст М., Сфера обслуговування — який їй бути?, М., 1971; США: сфера послуг в економіці, М., 1971; Теоретичні проблеми послуг і невиробничої сфери при соціалізмі М., 1972; Правдін Д. І., Невиробнича сфера: ефективність і стимулювання, М., 1973.
