Суспільна праця , 1) діяльність людей, направлена на задоволення економічних потреб суспільства. Усередині О. т. виділяють суспільно організовану працю, тобто діяльність, включену в суспільне розподіл праці . О. т., не включений в суспільний розподіл праці, направлений на самообслуговування і є резервом розвитку суспільного розділення праці. Суспільно організовані труднощі складає суть суспільного виробництва, народного господарства. Його результат — сукупний суспільний продукт . Найважливіші сфери додатка О. т. — виробництво матеріальне, невиробнича сфера, домашнє господарство.
2) Характеристика однієї з властивостей праці, що полягає в нерозривному зв'язку доцільної діяльності людей з суспільною формою буття людства. «... Раз люди так чи інакше працюють один на одного, їх праця отримує тим самим суспільну форму» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 81).
Праця завжди є суспільною, т.к. отдельниє трудящі і трудові колективи можуть ставити лише цілі, що відображають їх положення в суспільстві, а виробляти лише за допомогою накопичених суспільством ресурсів (засобів виробництва, робочої сили і т.д.). Різні способи виробництва додають О. т. різні форми. У первісній общині суспільний характер праці і його результату виявляється безпосередньо у формі спільної праці. Згодом ця властивість була властиво і патріархальному господарству. У рабовласницькому і феодальному суспільствах суспільний характер праці виявлявся в інших, але теж, як правило, безпосередніх формах. «Безпосередньо суспільною формою праці, — писав Маркс про феодалізм, — є тут його натуральна форма, його особливість, а не його загальність, як в суспільстві, що покоїться на основі товарного виробництва... Як би не оцінювалися ті характерні маски, в яких виступають середньовічні люди по відношенню один до одного, суспільні стосунки осіб в їх праці виявляються в всякому випадку тут саме як їх власні особисті стосунки...» (там же, с. 87—88). Отже, про безпосередні форми О. т. на цих стадіях розвитку не можна говорити без врахування того, що суспільний розподіл праці і кооперація праці в рамках суспільства ще відносно слабо розвинені, економічні зв'язки усередині народних господарств і між народами були недостатньо міцні. В умовах товарного господарства суспільний характер праці маскується, т.к. разлічниє види праці відособляються до такої міри, що виступають безпосередньо як приватні, а їх суспільний взаємозв'язок виявляється опосередкований, через купівлю-продаж товарів (див. Товарний фетишизм ).
При капіталізмі протиріччя О. т. і його приватної форми організації виявляється найгостріше. Прогрес виробництва робить частнокапіталістічеськоє привласнення (експлуатацію найманої праці) неприйнятною формою О. т. і об'ектівно вимагає заміни приватній власності суспільної. Остання додає товарно-грошовим стосункам планомірний характер, що зумовлює корінне якостей, відмінність О. т. при соціалізмі від О. т. в умовах капіталізму. У міру реального усуспільнення виробництва О. т. поступово знов перетворюється на безпосередньо суспільна праця . Цей процес завершиться при комунізмі, коли О. т. стане повністю безпосередньо суспільним. «Суспільні стосунки людей до їх праці і продуктів їх праці залишаються тут прозоро ясними як у виробництві, так і в розподілі» (там же, с. 89).
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23; Енгельс Ф., Анті-Дюрінг, там же, т. 20 (розділ «Політична економія»).
