Безпосередньо суспільна праця, особлива форма суспільної праці, що існує при певній структурі виробництва, в умовах якої праця окремих працівників безпосередньо включається складовою частиною в сукупний суспільна праця . Н. о. т. спочатку виник в первісній родовій общині. Спільна праця, колективна громадська власність на засоби виробництва створювали спільність і єдність інтересів членів общини. Украй примітивні знаряддя праці дозволяли виробляти таку мізерну кількість життєвих засобів, яка ледве забезпечувала існування членів общини. У цих умовах питання про те, яким виглядом праці слід займатися, вирішувався колективно і ніхто не міг діяти на свій розсуд. Цьому сприяло слабке, ще не закріплене між окремими виробниками розподіл праці .
У міру розкладання первіснообщинного устрою, викликаного перш за все вдосконаленням знарядь праці, розвитком і закріпленням суспільного розподілу праці і збільшенням його продуктивності до розмірів, що дозволяють виробляти надлишок життєвих засобів понад мінімум, необхідний для збереження життя працівника, суспільна праця поступово втрачала характер Н. о. т. Поглибленню цього процесу сприяла поява додаткового продукту, індивідуальної приватної власності, товарного господарства, розділення суспільства на класи. Суспільний характер праці тепер став виявлятися не безпосередньо, а побічно, через обмін. У зв'язку з цим праці набуває суперечливий характер: з одного боку, він усе більш виступає як праця приватного виробника, а з іншої — в результаті поглиблення суспільного розподілу праці в нім посилюється суспільна природа. Це відноситься до всіх досоциалістічеським способів виробництва, але в найбільшій мірі до капіталізму, при якому продуктивні сили досягають такого рівня розвитку, коли суспільний характер праці і приватна форма привласнення засобів виробництва і продукту вступають в антагоністичне протиріччя.
Н. о. т. при соціалізмі відроджується в принципово нових умовах і є планомірно організованою працею в масштабі всього суспільства. Соціалістична власність на засоби виробництва обумовлює те, що індивідуальна праця виробника виступає як Н. о. т. Усуспільнення засобів виробництва і безпосередньо суспільний характер праці при соціалізмі зумовлюють об'єктивну необхідність і реальну можливість планомірного розвитку виробництва. Не стихійний ринок за спиною виробників, як це відбувається при капіталізмі, а само соціалістичне суспільство з єдиного центру планомірно управляє виробництвом і розподілом матеріальних і трудових ресурсів по різних галузях економіки на основі наукового обліку потреб народного господарства, всіх членів суспільства. Т. о., кожна господарська одиниця (а в її рамках кожен працівник) виконує певну частину загальних завдань народно-господарського плану.
Проте при соціалізмі Н. о. т. ще не отримує повного розвитку. Це обумовлено даним рівнем продуктивних сил, недостатнім усуспільненням виробництва, існуванням поряд із загальнонародною кооперативно-колгоспною власністю збереженням особистого господарства колгоспників, робітників і службовців, соціально-економічних відмінностей в праці і звідси необхідності контролю за мірою праці і мірою вжитку. Поки зберігаються соціально-економічні відмінності в праці, процес становлення праці як безпосередньо суспільного не завершений, облік і порівняння різних видів праці, тобто трудового вкладу кожного працівника, здійснюються за допомогою товарно-грошових стосунків, планомірно використовуваних соціалістичним суспільством.
В ході будівництва комунізму безпосередньо суспільний характер праці заглиблюватиметься і на комуністичній стадії досягне повної зрілості. Це передбачає значно вищий рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва, утворення єдиної комуністичної власності, ліквідацію товарно-грошових стосунків і соціально-економічних відмінностей в праці, повне опанування суспільства механізмом наукового управління виробництвом і всіма процесами суспільного розвитку.
Літ.: Маркс До., Критика Готської програми, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19, с. 17—18; його ж, Капітал, т. 1, там же, т. 23, гл.(глав) 12 § 4; Енгельс Ф., Анті-Дюрінг, там же, т. 20, відділ III, гл.(глав) 4, с. 330—31.
