Сукарно (Sukarno) (6.6.1901, Сурабая, — 21.6.1970, Джакарта), громадський і державний діяч Індонезії. Народився в сім'ї вчителя. У 1915—20 жив в сім'ї відомого діяча національно-визвольного руху Індонезії Чокроаміното . В 1925 закінчив Бандунгський технологічний інститут. У 1926 брав участь в організації «Бандунгського дослідницького клубу», який підготував створення Національній партії Індонезії (1927). С. став першим представником цієї партії. У грудні 1929 був арештований голландськими колоніальними властями. Після виходу на свободу С. в 1932 вступив в Партію Індонезії (заснована 1931, спадкоємиця що самораспустівшейся після арешту С. Национальной партії) і був вибраний її головою. У 1933 знов арештований і засланий на острів Флорес. У 1938 перекладений на Південну Суматру, де знаходився до початку японського вторгнення до Індонезії (1942). У своїх роботах С. сформулював ідеї так званого мархаенізма (індонезійському різновиду дрібнобуржуазного соціалізму), нерозривно пов'язані з національно-визвольною боротьбою. Під час японської окупації (1942—45) С. підтримував зовні лояльні стосунки з окупаційними властями, використовуючи їх на користь визвольного руху, і продовжував зберігати зв'язки національно-патріотичними підпільними організаціями. 17 серпня 1945 С. від імені індонезійського народу проголосив незалежність колонії Нідерландів — Голландській Індії і створення Республіки Індонезії і став її першим президентом. Був одним з ініціаторів Бандунгськой конференції 1955 країн Азії і Африки і зіграв важливу роль в її підготовці і проведенні. Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення світу між народами» (1960).
В кінці 50-х рр. С. ввів нову систему правління — так звану демократію», що «направляється, особисту владу президента, що значно підсилила, в країні. У 1963 сесія Тимчасового народного консультативного конгресу (ВНКК) привласнила С. титул «великий вождь революції» і призначила його довічним президентом республіки.
Після подій 30 вересня 1965, в результаті яких до влади у країні прийшло праве військове угрупування, вплив С. на політичне життя Індонезії ослабіло. У березні 1966 С. був вимушений фактично передати всю повноту влади міністрові — командувачеві сухопутними силами генералові Сухарто . В липні 1966 сесія ВНКК відмінила свою постанову про призначення С. довічним президентом. 20 лютого 1967 С. офіційно передав генералові Сухарто президентські повноваження.
Соч. у русявий.(російський) пер.(переведення): Індонезія звинувачує, М., 1956; Саріна, М., 1958.
