Стріндберг (Strindberg) Юхан Август (22.1.1849, Стокгольм, — 14.5.1912, там же), шведський письменник. Син негоціанта (за походженням аристократа) і служниці. У 1867—72 (з перервами) вчився в Уїсальськом університеті. У кандидатській дисертації «Хаконярл, або Ідеалізм і реалізм» (1871), циклі «Перспективи» (1872) і ін. під впливом Р. Брандеса С. висунув ідею про необхідність для мистецтва слідувати «правді дійсності». Духом героїчних саг і шекспірівських хронік пройнята історична драма про Реформацію в Швеції «Местер Улуф» (1-я редакція 1872, сценічна редакція 1874, віршована редакція 1877). У романі «Червона кімната» (1879), що містить універсальну критику буржуазного суспільства і що став класичним твором швед.(шведський) критичного реалізму, відбилися соціалістичні симпатії автора. Повість-памфлет «Нове царство»(1882) — гостра сатира на буржуазну цивілізацію.
В 1883—98 С., переслідуваний реакційними кругами Швеції, поневірявся по Європі. У «Розповідях про брак» (1884—86) він викривав основи буржуазного браку. У збірці новел «Утопії насправді» (1885) відбилися ідеї Ж. Ж. Руссо, А. До. Сен-Симона, Ш. Фурье і особливо романа Н. Г. Чернишевського «Що робити?». У творчості С. кінця 80-х рр. помітно сильний вплив мистецтва натуралізму і імпресіонізму, хоча він повністю не прийняв їх естетику. У статті «Натуралістична драма», передпосланій п'єсі «Фрекен Юлія» (1888), С., виступивши за театральну реформу, обгрунтував принципи філософської драми. Кращі «натуралістичні» п'єси С. «Батько» (1887), «Фрекен Юлія», «Товариші» (1888) і «Кредитори» (1889) написані в жанрі соціально-психологічної драми.
Віддавши дань модерністським захопленням, С. в той же час виступив з критикою буржуазної дійсності, продовжував боротьбу за реалізм.
В романі «Жителі острова Хемсе» (1887) С. показав руйнування патріархального побуту під натиском буржуазної цивілізації. У автобіографічному романі «Син служниці» (1886—87) він відтворив картину сучасного суспільного і літературного життя. У 1888 С. звернувся до учення Ф. Ніщие (роман «Сповідь божевільного», 1888), проте, героїзіруя учених-індивідуалістів (повість «Чандала», 1889; роман «На шхерах», 1890), С. кінець кінцем розвінчував «надлюдське» як аморальне і злочинне. Автобіографічним книгам «Пекло» (1897) і «Легенди» (1898) властиві елементи містицизму.
В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) їм були створені «ліричні», або «камерні», драми — трилогія «Дорога до дамаску» (1898—1904) «Танець смерті» (1901), «Гра марень» (1902), «Соната примар» (1907). Мрія С. про експериментальну сцену була реалізована в 1907 відкриттям в Стокгольмі Інтимного театру (до 1910), де ставилися його п'єси. Побудовані на сучасному матеріалі, вони відобразили гостроту соціальних стосунків. Важливе місце в творчості С. займають історичні драми, в яких він затверджував ідеї народоправства: «Густав Васа» (1899), «Ерік XIV» (1899), «Енгельбрект» (1901), «Карл XII» (1901) «Кристина» (1903). Проза 1900-х рр. пронизана пристрасним викриттям соціальних пороків, пошуками суспільних ідеалів: романи «Самотній» (1903), «Готичні кімнати» (1904), «Чорні прапори» (1905). Його публіцистика («Відкриті листи Інтимному театру», 1909, 3-млосна «Синя книга», 1907—08, «Мови до шведської нації», 1910, і ін.) характеризується увагою до сучасних подій, до питань визвольного і робочого руху.
На початку 20 ст С. поряд з Р. Ібсеном був «володарем дум» європейської інтелігенції, у тому числі російських письменників. Вплив творчості С., прошедшего в своєму розвитку основні етапи європейського мистецтва рубежу 19 і 20 вв.(століття) і що став, т. о., як би символом сучасної літератури, позначилося в драматургії М. Метерлінка, Л. Піранделло, естетиці і творчості І. Бергмана, П. Лагерквіста, Ю. О''Ніла, Же. Ануя, Же. П. Сартра. До сюжетам С. зверталися Б. Брехт, Ф. Дюрренматт.
Соч.: Samlade skrifter, bd 1—55, Stockh., 1912—20; Brev, bd 1—12, Stockh., 1948—70; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—12, М., 1908—11; {Статті], у кн.: Хрестоматія по історії зап.(західний) театру на рубежі XIX—XX вв.(століття), М. — Л., 1939.
Літ.: Брандес Р., Август Стріндберг, Собр. соч.(вигадування), т. 2, СП(Збори постанов)Б, [би. р.]; Луначарський А. Ст, Великомученик індивідуалізму (А. Стріндберг), в його кн.: Міщанка і індивідуалізм, М. — П., 1923; Блок А., [Статті про Стріндберге], Собр. соч.(вигадування), т. 9, М. — Л., 1936; Гіркий М., Собр. соч.(вигадування), т. 24, М., 1953, с. 49, 468; т. 28, М., 1954 с. 77—79; т. 29, М., 1955, с. 245; Манн Т., Август Стріндберг, Собр. соч.(вигадування), т. 10, М., 1961; Історія західноєвропейського театру, т. 5, М., 1970; Шарипкин Д. М. Російська література в скандінавських країнах, Л., 1975; Berendsohn W., Strindbergs-problem, Stockh., 1946; Brandell G., Strindbergs infernokris, Stockh., 1950; Hagsten A., Den unge Strindberg, v. 1—2, Lund, 1951: Ollen G., Strindberg''s dramatik, Stockh., 1961; Lamm M., August Strindberg, Stockh.. 1963; Karnell K. A., Strindbergsiexikon, Stockh., [1969].
