Ібсен (Ibsen) Генрік (20.3.1828, Шиен, — 23.5.1906, Крістіанія), норвезький драматург. Народився в сім'ї багатого комерсанта, що розорився в 1836. Працюючи з 1844 учнем аптекаря, І. написав перші вірші і драму «Катіліна» (1850), тираноборські мотиви якої навіяні революційними подіями 1848 в Європі. У 1850 в Крістіанії поставлена п'єса І. «Багатирський курган». У 1852—57 керував в Бергене першим національним норвезьким театром; у 1857—62 очолював Норвезький театр в Крістіанії. У 1864—91 жив в Римі, Дрездене, Мюнхені. В кінці 40 — початку 50-х рр. І. звернувся до сатири і гротеску; буржуазній сучасності І. протиставляв героїчне національне минуле, світ патріархального селянського життя і піднесеність людських відчуттів. У «Комедії любові» (1862), в якій намітилася реалістична лінія, намальована різко сатирична картина міщансько-чиновницької Норвегії. У народно-історичній драмі «Боротьба за престол» (1864) І. показав перемогу героя, що виконує прогресивну історичну місію. Герой драматичної поеми «Бранд» (1866) — цілісна людина, що не зупиняється ні перед якими жертвами для здійснення свого ідеалу. Не дивлячись на абстрактність мети (досягнення внутрішньої досконалості, повної розумової свободи), Бранд героїчний і протистоїть нікчемності навколишньої дійсності. Масштабність філософсько-символічної драми зберігається в «Пер Гюнте» (1867), проте герой цієї п'єси в протилежність Бранду здатний на компроміс, пристосовництво.
В кінці 60 — початку 70-х рр. в умовах загострення соціально-політичних протиріч І. чекає краху старого світу, «революції людського духу». У драмі про Юліане-відступника «Кесар і галілеянин» (1873) він затверджує грядущий синтез духовного і плотського почав в людині. Основна тема п'єс «Стовпи суспільства» (1877), «Ляльковий будинок» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882) — невідповідність між показним блиском буржуазного суспільства і його фальшивою внутрішньою суттю. П'єси побудовані аналітично, драматична напруга створюється не зовнішніми подіями, а поступовим розкриттям сюжетних таємниць і підтекстом. Основне в розв'язці п'єс — не розвиток сюжету, а вирішення героя, що диктується не лише його емоціями, але і його інтелектом.
З середини 80-х рр. соціальна критика в І. слабшає («Дика качка», 1884). У його пізніх п'єсах ускладнюється підтекст, зростає тонкість психологічного малюнка, одночасно посилюються елементи символіки. Тема «сильної людини» висувається на перший план, проте І. нещадний до своїх героїв, коли вони здійснюють своє покликання за рахунок життя і щастя інших людей: «Росмерсхольм» (1886), «Гедда Габлер» (1890), «Будівельник Сольнес»(1892), «Йун Габрієль Боркман» (1896).
Починаючи з 80-х рр. ім'я І. служило у всьому світі прапором боротьби за реалістичне мистецтво, за цілісність і внутрішню свободу людини, за оновлення духовного життя. У Росії І. на початку 20 ст став одним з володарів дум інтелігенції; його п'єси йшли в багатьох театрах. На радянській сцені найчастіше ставляться «Ляльковий будинок», «Привиди» і в концертного виконання «Пер Гюнт» з музикою Е. Гріга.
Соч.: Samlede vaerker, bd 1—21, Oslo, 1928—57; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Полн. собр. соч.(вигадування),[з крітіко-біографіч. нарисом А. і П. Ганзен], т. 1—4, СП(Збори постанов) Би, 1909; Ізбр. драми, предісл.(передмова) А. Ст Луначарського, Л., 1935; Собр. соч.(вигадування) Ред. і вступ. ст. Ст Р. Адмоні, т. 1—4, М., 1956—58.
Літ.: Енгельс ф., [Лист] П. Ернсту від 5 червня 1890 р., Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 37, с. 350—53; Плеханов Р. Ст, Генрік Ібсен, в його кн.: Література і естетика, т. 2, М., 1958; Брандес Р., Генрік Ібсен. Собр. соч.(вигадування) 2 видавництва, т. 1, СП(Збори постанов) Би. [1906]; Адмоні Ст Р., Генрік Ібсен, М., 1956; Gran G., Henrik Ibsen. Liv og vaerker, bd 1—2. Christiania, 1918; Koht H., Henrik Ibsen. Eit diktarliv, bd 1—2, Oslo, 1954; Heiberg H., «... født til kunstner». Et Ibsen-portrett, Oslo, 1967; Dániel A., Ibsen, Bdpst, 1966 (є бібл.); Meyen F., Ibsen-bibliographie, Braunschweig — B. — Hamb., 1928; Tedford I., Ibsen bibliography 1928—1957 Oslo — Bergen, 1961.
