Стеклов Володимир Андрійович
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Стеклов Володимир Андрійович

Стеклов Володимир Андрійович [28.12.1863 (9.1.1864), Нижній Новгород, нині Гіркий, — 30.5.1926, Крим, похований в Ленінграді], радянський математик, академік. (1912; член-кореспондент 1902). У 1919—26 віце-президент АН(Академія наук) СРСР. У 1887 закінчив Харківський університет, де вчився у А. М. Ляпунова . В 1889—1906 працював на кафедрі механіки в Харківському університеті, спочатку як асистент, потім приват-доцента (з 1891) і професор (з 1896). У 1893—1905 був викладачем теоретичної механіки Харківського технологічного інституту. У 1894 захистив магістерську дисертацію «Про рух твердого тіла в рідині» (видавництво 1893), а в 1902 — докторську дисертацію «Загальні методи вирішення основних завдань математичної фізики» (видавництво 1901). У 1906 С. перейшов на роботу в Петербурзький університет. Вів велику суспільну і науково-організаційну роботу, особливо останніми роками життя. За його ініціативою організований при АН(Академія наук) Фізико-математичний інститут (у 1921), директором якого він полягав до кінця свого життя. У 1926 ім'я С. було привласнено Фізико-математичному інституту, який в 1934 розділився на два інститути (один з них — Математичний інститут АН(Академія наук) СРСР зберіг ім'я С.).

загрузка...

  Основні напрями наукової творчості С. — додатки математичних методів до питань природознавства; велика частина його робіт відноситься до математичної фізики. С. отримав ряд істотних результатів, що стосуються основних завдань теорії потенціалу. Для функцій, що перетворюються на нуль на кордоні області, С. вивів функціональну нерівність типа нерівності Пумнкаре з точною константою. Більшість робіт С. присвячено питанням розкладання функцій в ряди по наперед заданим ортогональним системам функцій, зазвичай до таких систем приводять краєві завдання математичної фізики. У основі цих досліджень лежить введене С. поняття замкнутості системи ортогональних функцій. С. впритул підійшов до поняття гильбертова простори . При дослідженні питань розкладань в ряди С. розвинув асимптотичні методи, серед яких, — метод здобуття асимптотичних виразів для класичних ортогональних многочленів, званий методом Ліувіля — Стеклова. Встановлені С. теореми про розкладність в узагальнений ряд Фур'є вельми близькі до т.з. теоремам «рівнозбіжності». С. ввів особливий метод згладжування функцій, який потім отримав великий розвиток (див. Стеклова функція ) . С. — автор ряду робіт по математичному аналізу, зокрема по теорії квадратурних формул, а також по теорії пружності і гідромеханіці. С. відомий як історик математики, філософ і письменник. Йому належать книги науково-біографічного характеру о М. В. Ломоносове і Г. Галілеї, нариси і статті про життя і діяльність П. Л. Чебишева, Н. І. Лобачевського, М. Ст Остроградського, А. М. Ляпунова, А. А. Марков, А. Пумнкаре, Дж. Томсона і ін., робота по філософії «Математика і її значення для людства» (1923), а також книга «До Америки і назад. Враження» (1925).

  Літ.: Пам'яті Ст А. Стеклова. Сб. ст., Л., 1928 (літ.); Смирнов Ст І., Пам'яті Володимира Андрійовича Стеклова, «Тр. Математичного інституту ним. В. А. Стеклова», 1964, т. 73; Ігнациус Р. І., Володимир Андрійович Стеклов, М., 1967; Володимирів Ст С., Маркуш І. І., Академік Ст А. Стеклов, М., 1973 (літ.).

  Ст С. Володимирів.

Ст А. Стеклов.