Стебло
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Стебло

Стебло (caulis), осьовий орган вищих рослин, разом з листям що становить втеча, служить для пересування води і речовин між корінням і листям, для збільшення асимілюючої поверхні рослини дорогою галуження і впорядкованого розташування листя, а також квіток і плодів; може брати участь в накопиченні води і запасних живильних речовин, в фотосинтезі . Ділянки С., від яких відходять бічні органи (гілки, листя і ін.), називаються вузлами, ділянки між вузлами — междоузліямі. С. бувають трав'янистими і дерев'янистими; головний С. деревних рослин називається стволом . Форма С. всіляка: циліндрова (найбільш поширена), тригранна (осоки), чотиригранна (губоцвіті), багатогранна, сплощення (кактуси) і ін. По положенню в просторі розрізняють С. прямостоячі, лежачі, повзучі, такі, що лазять і др.; надземні і підземні (див. мал.(малюнок) 2). Довжина С. від 1—1,5 мм (прісновода вольфія) до 200—300 м-код (тропічні пальми-ротанги), діаметр від доль мм (мохи) до 10—11 м-код (баобаб, секвойя). С. зростає в довжину за рахунок діяльності верхівкової мерістеми втечі складовій конус наростання . Окрім верхівкового зростання, в деяких рослин в підставі междоузлій відбувається ще інтеркалярний (вставний) зростання (наприклад, в злаків).

загрузка...

  В С. виділяють анатомо-топографічні зони: зовнішню — епідерміс, внутрішню — центральний циліндр, або стелу, і розташовану між ними зону первинної кори, внутрішній паренхімний шар якої перетворений на ендодерму. Остання граничить з периферичною зоною стели (представленою паренхімною або механічною тканинами) — перициклом (в деяких рослин його немає). Велика частина стели складається з провідних тканин, флоема знаходиться зовні від ксилема . В листяних мохів в центрі С. розташований «провідний пучок», елементи якого лише зовні схожі з провідними елементами флоеми і ксилеми. В судинних рослин формуванню провідних тканин передує розвиток прокамбію . В плавунів ксилема розділена на стрічкоподібні тяжі, оточені флоемою, серцевини немає. В хвощів закриті колатеральні пучки з т.з. карінальной порожниною замість ксилеми маються в своєму розпорядженні довкола центральної повітряної порожнини. В папоротей провідні тканини кільцем оточують серцевину. У С. насінних рослин зустрічаються пучковий і суцільний типи будови провідної системи, пересіченої паренхімними серцевинними променями, що радіально розходяться. Зовнішня частина прокамбію диференціюється в первинну флоему, на периферії якої незрідка розвиваються механічні волокна, внутрішня — в первинну ксилему. Між провідними тканинами залишається шар кліток, створюючих камбій, який відкладає назовні елементи вторинної флоеми — лубу, всередину — вторинної ксилеми — деревини, обумовлюючи потовщення стели.

  Будова С. в зоні вузлів відрізняється від будови середньої частини міжвузля наявністю аркушевих і гілкових лакун (проривів). В дводольних (див. мал.(малюнок) 1) части трехлакунниє вузли (яблуня), рідше зустрічаються однолакунниє (бузок) і многолакунниє (бузина). Найбільш активне вторинне потовщення властиве багатолітнім деревним рослинам, у вторинній деревині яких (а інколи і в лубі) можна бачити кордони річних приростів. З віком унаслідок розвитку перидерм первинна кора, а пізніше і зовнішня частина лубу відмирають, утворюючи кірку . Для більшості однодольних (див. мал.(малюнок) 1, V) характерний пальмовий тип проходження закритих колатеральних пучків, що обумовлюють їх дифузне розташування на поперечних зрізах. Лише в деяких злаків із З.-соломиной, в традесканції і діоськорєї є тенденція до кругового розташування пучків. Вторинне потовщення властиве лише деревовидним лілейним (алое, драцена), в яких в перициклі або первинній корі формується мерістема, твірна концентричних пучків і межпучковую (часто одревесневающую) паренхіми. Див. також Стелярная теорія .

 

  Літ.: Серебряков І. Р., Морфологія вегетативних органів вищих рослин, М., 1952; Мейєр До. І., Морфогенія вищих рослин, М., 1958; Імс А., Морфологія квіткових рослин, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1964; Ботаніка, під ред. Л. Ст Кудряшова, т. 1, М., 1966; Есау До., Анатомія рослин пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1969.

  Л. І. Лотова.

Мал. 1. Анатомічна будова стебла квіткових рослин: I — загальний вигляд провідної системи стебла з прічленівшимся трьохпучковим листовим слідом; II — будова стебла в області трехлакунного вузла III — однолакунного, IV — многолакунного; V — пальмовий тип проходження пучків в стеблі однодольних рослин; VI — будова соломини злаків; VII — будова стебла бігнонії з тими, що вдаються в древісину ділянками лубу; VIII — будова стебла вістарії, потовщення якого обумовлене декількома камбієм; 1 — серцевина; 2 — стела; 3 — листовий слід; 4 — пучки листового сліду; 5 — листові прориви; 6 — флоемниє волокна; 7 — ксилема; 8 — камбій пучковий; 9 — флоема; 10 — стебло; 11 — піхва аркуша; 12 — закриті колатеральні пучки; 13 — асиміляційна паренхіма; 14 — повітряна порожнина; 15 — судини ксилеми; 16 — механічна тканина; 17 — серцевинні промені; 18 — перидерма; 19 — первинна кора; 20 — деревина; 21 — луб.

Мал. 2. Типи стебел по положенню в просторі: 1 — прямостоячий; 2 — похилий; 3 — зігнутий; 4 — дугоподібний; 5 — що никнув; 6 — лежачий; 7 — повзучий, такий, що укоріняється у вузлах; 8 — висхідний; 9 — колінно-висхідний; 10 — зламаний; 11 — звивистий; 12, 13 — в'юнкі; 14 — що чіпляється; 15 — що лазить; 16 — всползающий; 17 — що вплітається; 18 — що звисає; 19 — плаваючий; 20 — спливаючий; 21 — занурений в товщу води.