Согд, Сугул, Согдіана, область в басейні рр. Зеравшан і Кашкадар'я (нині на території Узбецької РСР і Таджицької РСР). На території С. знаходься міста Мараканда (Самарканд), Кирополь і ін. У 6-4 вв.(століття) до н.е.(наша ера) входив в древнеперсидськую Ахеменідськую державу. Разом з Парфієй Хорезмом і Арейей С. був включений в її 11-у сатрапію. Населення С. платило значні податки серебром, поставляло коштовні камені надавало в розпорядження перс.(персидський) царів крупні військові контингенти. У 329—328 до н.е.(наша ера) населення С. на чолі з Спітаменом (убитий в 328 до н.е.(наша ера)) чинило наполегливий опір Олександру Македонському. Після смерті Олександра Македонського (323 до нашої ери) С. входив в царство Сельовкидов, в 3 ст до н.е.(наша ера) — в Греко-Бактрійськоє царство, а в перші століття н.е.(наша ера) — в Кушанськоє царство . В кінці 4—5 вв.(століття) н.е.(наша ера) був покірний ефталітамі, в 6—7 вв.(століття) — Тюркським каганатом . В кінці 7 — початку 8 вв.(століття) завойований арабами. З 4 до 8 вв.(століття) на території С. існувала безліч автономних князівств (найважливіше — Самаркандське). С. грав видну роль в економічному і культурному житті Сходу. Купці з С. тримали в своїх руках торгівлю шовком. Торгівельно-землеробські колонії С. існували на всіх основних караванних дорогах від Монголії і Китаю до Мерва. Про високий рівень культури і мистецтва С. свідчать багато відкриттів сов.(радянський) археологів на його території (Афрасиаб, Пенджікент, Варахш, Калаї-муг і ін.).
Мистецтво древнього С. мало вивчено; про архітектуру деяку виставу дають сирцовиє споруди і фортифікаційні спорудження городища Афрасиаба (2-я половина 1-го тис. до н.е.(наша ера) — перші століття н.е.(наша ера)), Кизил-Кира і Талі-Барзу (обидва — перші століття н.е.(наша ера)). Образотворче мистецтво найяскравіше представлене дрібною теракотовою пластикою (3—1 вв.(століття) до н.е.(наша ера)). Окремі теракоти свідчать про проникнення художніх принципів еллінізму; інші показують формування локального типа, що відрізняється точною передачею етнічних меж, узагальненістю і ператізмом образів.
В 5—8 вв.(століття) у С. відбувалося бурхливе зростання міст з сильно укрепленнимі цитаделями, обнесеними стіною шахрістанамі передмістями і заміськими некрополями з окремими родинними склепами. Палаци, храми і монументальні, незрідка 2 і 3-поверхові, удома міській знаті прикрашалися сюжетним живописом, а також художнім різьбленням по глині, дереву і алебастру. Живопис (виконані клейовими фарбами по сухій штукатурці розпису) відрізняється узагальненістю контурів, тяжінням до локальної колірної плями, вишуканістю лінеарной композиції; горизонтальні ряди сцен поміщаються зазвичай на нейтральному фоні. У скульптурі переважає монументально-декоративний рельєф. Найважливіші види декоративно-прикладного мистецтва С. цього періоду — неполивна кераміка з штампованими і наліпними зображеннями і орнаментами, вироби з срібла, художні тканини (як і витвори монументально-декоративного мистецтва) — відображають зв'язки з мистецтвом древнетюркських племен, Ірану, Індії, Китаю, Візантії.
Літ.: Історія таджицького народу т. 1—2 (кн. 1), М., 1963—64; Історія Узбецької РСР, т. 1, (кн. 1), Таш., 1955; Ставісський Би. Я., Між Паміром і Каспієм, М., 1966; його ж, Мистецтво Середньої Азії. Древній період, М., 1974; Історія Самарканду, т. 1, Таш., 1969; Маршак Би. І., Согдійськоє срібло, М., 1971.
