Семіреченськоє козаче військо, частина козацтва в дореволюційній Росії, що розміщувалася в Семіреченськой області (нині велика частина Киргизької РСР, Алма-атинська, Талди-курганна і частина Джамбульськой і Семипалатинських областей Казахської РСР) з центром у Верном (нині Алма-Ата). Утворено в 1867 з частини Сибірського козачого війська . Очолювалося наказним отаманом (він же військовий губернатор області), підлеглим з 1882 степовому, а з 1899 генерал-губернатору Туркестану. На початку 20 ст в мирний час виставляло 1 кінний полк (4 сотні) і 1 гвардійський взвод, у військовий час — 3 кінних полиця і 12 окремих сотень. Землі С. до. ст займали 744 тис. га , у тому числі 71 тис. га ріллі; козаче населення складало близько 45 тис. чоловік (1916). Було опорою царизму в його колоніальній політиці в Киргизії і Казахстані, брало участь в завоюванні Середньої Азії і 1-ій світовій війні 1914—18. Під час Громадянської війни 1918—20 заможна верхівка С. до. ст виступала проти Радянської влади. Після розгрому білогвардійців в Семіречье в квітні 1920 було скасовано.
