Сибірське козаче військо, частина козацтва в дореволюційній Росії, що розташовувалася в Західному Сибіру і Казахстані (нині частини Кустанайською, Північно-казахстанською, Кокчетавськой, Східно-казахстанською, Целіноградськой, Павлодарською, Карагандинською, Семипалатинською областей Казахської РСР, Омської і Кемеровської областей і Алтайського краю РРФСР) з центром в Омську. Очолювалося військовим наказним отаманом (він же степовий генерал-губернатор і командувач військами Омського військового округу), Попередниками С. до. ст були городові козаки, що несли з кінця 16 ст сторожову службу в сибірських острогах. У 18 ст для захисту від набігів джунгар і казахів були споруджені ряд пограничних укріплених ліній, а в 1808 козаки, що служили на них, селяни-переселенці і частина корінного населення були об'єднані в С. до. ст у складі 10 кінних полків і 2 артилерійських рот (з 1861 — 12 кінних полків, 3 піших напівбатальйонів і 1 кінно-артилерійської бригади). У 30—50-х рр. 19 ст С. до. ст поширювалося на Ю. і Ю.-В.(південний схід) і поповнювалося переселенцями. У 1867 з нього було виділено Семіреченськоє козаче військо . На початку 20 ст землі С. до. ст тягнулися головним чином вузькою (10—32 км. ) смугою із З. на Ст від 62° до 103° ст д.(східна довгота) і вгору по р. Іртиш, складаючи 5,4 млн. га , середній козачий пай складав 37 га на 1 козака. Козаче населення (172 тис. чоловік) було неоднорідним в національному (росіяни, українці, білоруси, мордва, татари і ін.) і соціальному стосунках. Військо ділилося на 3 відділи (всього 1083 козачих населених пункту) і виставляло на початку 20 ст в мирний час 3 кінних полиця і гвардійську півсотню, у військове — 9 кінних полків і декілька окремих сотень. С. до. у. брало участь в завоюванні Середньої Азії, російсько-японської і 1-ої світової війнах. Після Жовтневої революції 1917 козача біднота виступала на стороні Радянської влади, а заможна верхівка — на стороні білогвардійців. У 1920 С. до. ст було скасовано.
