Сексопатологія, розділ клінічної медицини, що вивчає статеві розлади з метою наукового обгрунтування їх діагностики, лікування і профілактики. Предмет вивчення С. включає не лише т.з. статеве безсилля, фригідність, статеві збочення і т. п., але і питання психофізіологічної невідповідності чоловіка і жінки як найважливішої причини розладів статевому життю, а також проблему безпліддя .
Виділення С. в самостійну клінічну спеціальність почалося лише з середини 20 ст і відбувається не шляхом «брунькування», а на основі синтезу декількох спеціальностей. Різні погляди дослідників на предмет С. і її місце в системі медичних дисциплін можуть бути зведені до трьох основних концепцій. Прибічники однієї з них розглядають С. як розділ тієї медичної спеціальності (наприклад, урології), яку самі вони представляють. Інші виходять з того, що фізіологічне протікання статевих стосунків передбачає нормальну функцію залоз внутрішньої секреції, урогенітального апарату і механізмів іннервації, у тому числі складного психічного порядку, і вважають, що С. розташовується на стику всіх спеціальностей, патологічних відхилень, що займаються діагностикою, в цих системах. Третя концепція, що розвивається радянськими і рядом зарубіжних дослідників, принципово відрізняється визнанням необхідності виділення власних діагностичних прийомів, складових специфічний метод дослідження, і лікувальних методів; вони складаються на основі відповідних методів урології, гінекології, ендокринології, невропатології, психіатрії. У С. використовуються також дані фізіології, психології і соціології.
що Розробляється радянськими дослідниками метод структурного аналізу статевих розладів заснований на теорії функціональної системи П. До. Анохина і уявленні про стадії і складові статевого циклу. Передбачається розгорнутий клінічний діагноз з врахуванням стану психіки і ін. рівнів нейро-гуморальної регуляції, з одного боку, і урогенітального апарату — з іншою, в їх взаємодії. У статевій системі виділяють функціональні комплекси: нейро-гуморальну складову, яка обумовлена діяльністю глибоких структур мозку і системи ендокринних залоз і забезпечує статевий потяг і відповідну збудливість всіх відділів нервової системи, регулюючих статеву діяльність; психічну складову, від якої залежать специфічні для людини форми прояви статевій активності, їх відповідність морально-етичним вимогам суспільства і умовам конкретної ситуації; у чоловіків — ерекційну складову, анатомо-фізіологічний субстрат якої — сегментарні спинномозкові механізми ерекції, еякуляторную складову, субстрат якої — складна інтеграція структурних елементів (від передміхурової залози до відповідних центрів головного мозку), що забезпечує виділення чоловічого начала (див. Еякуляція ) , що запліднило ; у жінок — геніто-сегментарну складову, субстрат якої — жіночі статеві органи і регулюючі їх діяльність нерви і нервові сплетення. Структурний аналіз статевих розладів дозволяє на основі розроблених критеріїв оцінки окремих симптомів судити про міру функціонального збереження кожної складової, ідентифікувати клінічну форму синдрому, виявити осередки первинного ураження, що привертають чинники, повторно залучені функціональні комплекси, компенсаторні можливості і т. д.
В СРСР вперше (з 1963) почато створення мережі спеціальних центрів і кабінетів (у крупних містах) з прийомом хворих лікарками-сексопатологіями, що надають безкоштовну спеціалізовану допомогу населенню. Основні форми підготовки і удосконалення сексопатологій — семінари, вчення на робочих місцях, клінічна ординатура і аспірантура (на базах Московського інституту психіатрії, інституту удосконалення лікарок в Харкові і ін.). Спеціальних періодичних видань по С. в СРСР немає; за кордоном видаються «Journal of Reproduction and Fertility» (Oxf., з 1960), «Medical Aspects of human sexuality» (N. Y., з 1967), «Andrologie» (Ст, з 1969), «Sexualmedizin» (Wiesbaden, з 1972) і ін. Див. також Сексологія .
Літ.: Актуальні питання сексопатології, М., 1967; Васильченко Р. С., Про деякі системні неврози і їх патогенетичне лікування, М., 1969; Решетняк Ю. А., Структурний аналіз чоловічої імпотенції, в збірці: Урологія, ст 6, До., 1972; Корік Р. Р., Статеві розлади у чоловіків, Л., 1973; Свядощ А. М., Жіноча сексопатологія, М. 1974; Петров І., Бостанджієв Т., В'проси на сексуалната психопатологія, Софія, 1963; Hastings D., Impotence and frigidity, L., 1963; Kostic A., Osnovi medicinske seksologije, Beograd — Zagreb, 1966; Human sexuality in medical education and practice, Springfield, 1968; Hynie J., Lekárska sexuológia, Martin, 1970; Die Sexualität des Menschen, 2 Aufl., Stuttg., 1971; Vasilčenko G., Systémový přistup v sexuálni patologii «Československá psychiatric», 1973 № 1, s. 3—10; Seksuologia kliniczna, Wrsz., 1974.
