Ріккерт (Rickert) Генріх (25.5.1863, Данциг, нині Гданьськ, Польща, — 30.7.1936, Гейдельберг), німецький філософ, один із засновників баденськой школи неокантіанства . З 1894 професор Фрейбургського, з 1916 — Гейдельбергського університетів. Філософська позиція Р. зазнала складну еволюцію: якщо спочатку він аналізує гносеологічні проблеми (предмет пізнання, класифікація наук) пізніше будує систему філософії як теорії цінностей, то в кінці життя прагне обгрунтувати онтологію і метафізику. Відкидаючи з позицій неокантіанства «річ в собі» як об'єктивну реальність, Р. зводить буття до свідомості суб'єкта, що розуміється як загальна, безособова свідомість. На цій основі Р. вирішує центральну для своєї теорії пізнання проблему трансцендентного — питання про незалежну від свідомості об'єктивну дійсність: дана в пізнанні дійсність іманентна свідомості. В той же час, згідно Р., існує об'єктивна, незалежна від суб'єкта істина, тобто недоступне пізнанню трансцендентне. Не приймаючи теорії віддзеркалення, Р. розглядає реальність як результат діяльності безособової свідомості, що конструює природу (природознавство) і культуру (науки про культуру). Природознавство направлено на загальне, закони, а історія займається одиничними, неповторними явищами і подіями. Вихідний методологічний дуалізм Р. розгортається в зіставленні ним точки зору природознавства, що генералізує (узагальнювальною), вільної від цінностей, і індивідуалізуючого розуміння в історії, що відноситься до цінностей. При цьому Р. віддає перевага історії, яка, із його точки зору, набагато ближче до дійсності, чим природознавство, що оперує що спрощують багатообразне буття поняттями. Тлумачення Р. історії як науки направлено проти принципу історизму і матеріалістичного розуміння історії.
Філософія, по Р., є наукою про цінності, які утворюють «... абсолютно самостійне царство, лежаче по той бік суб'єкта і об'єкту» («Про поняття філософії», в журналі «Логос», 1910, книга 1, с. 33). Р. намагається побудувати систему філософії, вміст якої складають надисторічеськие взаємини цінностей. Розглядаючи свою систему як відкриту, Р. вичленяє 6 сфер (логіка, естетика, містика, етика, еротика, релігія) і відповідних ним типів цінностей (істина, краса, надлічностная святість, моральність, щастя, особиста святість).
В роботах останнього періоду філософська позиція Р. набуває іррационалістічеський характеру: він вважає, що поняття філософії не здатні осягнути життя. Критикуючи онтологію Н. Гартмана і М. Хайдеггера, Р. обгрунтовує можливість побудови онтології як вчення про види світового цілого, виявляє цікавість до проблеми обгрунтування і суті метафізики.
Соч.: Das Eine, die Einheit und die Eins. Beitierkungen zur Logik des Zahibegriffs, 2 Aufl., Tübingen, 1924: System der Philosophic. Bd 1, Tübingen, 1921; Die Logik des Prädikates und das Problem der Ontologie, Hdlb., 1930; Grundproblerne der Philosophic, Tübingen, 1934; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Введення в трансцендентальну філософію. Предмет пізнання. 2 видавництва, До., 1904: Кордони природно-научного утворення понять, СП(Збори постанов) Би. 1903; Філософія історії. СП(Збори постанов) Би, 1908; Науки про природу і науки про культуру, СП(Збори постанов)Б, 1911; Про систему цінностей, «Логос», 1914, т. 1, ст 1: Філософія життя, П., 1922.
Літ.: Софронов Ф. Р., Ріккерт і його книга «Кордону природно-научного утворення понять», «Питання філософії і психології». 1905, книга 78 [ст 6]: Яковенко Б., Вчення Ріккерта про суть філософії, там же, 1913, книга 119; Бакрадзе До. С., Нариси по історії новітньою і совоєменной буржуазної філософії, Тб., 1960, гл.(глав) 5; Богомолов А. С., Німецька буржуазна філософія після 1865 року, М., 1969; Сучасна буржуазна філософія, М., 1972, гл.(глав) 1; Faust А., Н. Rickert und seine Stellung innerhalb der deutschen Philosophic der Gegenwart, Tübingen, 1927; Miller-rostowska A., Das Individuelle als Gegenstand der Erkenntnis. Einestudie zur Geschichtsmethodologie Н. Rickerts, Winterthur, 1955.
