Робочий тиждень, по радянському трудовому праву: 1) встановлена законом міра тривалості праці протягом календарного тижня. Нормальна тривалість Р. н. не може перевищувати 41 ч. У міру створення економічних і ін. необхідних умов здійснюватиметься перехід до більш скороченого Р. н. Для деяких категорій працівників встановлений скорочений Р. н. — 36 ч. 24 ч (наприклад, для осіб, зайнятих в шкідливих умовах праці, неповнолітніх).
2) Режим робочого часу, що визначає кількість робочих і вихідних днів в календарному тижні. У СРСР переважаючим виглядом Р. н. є 5-денний Р. н. з двома вихідними днями (як правило, в суботу і воскресіння). При 5-денному Р. н. тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, стверджуваними адміністрацією за узгодженням з фабрично-заводським місцевкомом профспілки з дотриманням встановленої тривалості Р. н. Передбачена законом норма Р. н. повинна забезпечуватися або кожен календарний тиждень, або в середньому за передбачений графіком обліковий період. Так, якщо сума годинника 5 робочих змін по графіку менше тижневої норми, бракуючий годинник відпрацьовується у міру накопичення в один з двох вихідних днів, який по графіку призначається робочим вдень.
На тих підприємствах, в установах, де по характеру виробництва і умовам роботи введення 5-денного Р. н. недоцільно, встановлюється 6-денний Р. н. з одним вихідним вдень. При 6-денному Р. н. тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 ч при тижневій нормі 41 ч , 6 ч при тижневій нормі 36 ч і 4 ч при тижневій нормі 24 ч.
6-денний Р. н. встановлена також для загальноосвітніх шкіл, вищих і середніх спеціальних учбових закладів і учбових закладів системи професійно-технічної освіти.
Ст І. Никітінський.
В капіталістичних державах боротьба робочого класу за поліпшення свого економічного стану, загострення соціальних протиріч буржуазного суспільства змусили панівні класи законодавчо визнати 8-годинний робочий день і 48-годинний Р. н. (наприклад, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Японії, Італії). У Великобританії 48-годинний Р. н. встановлена для жінок і підлітків, для дорослих чоловіків тривалість Р. н. законодавчо не регламентована. У деяких капіталістичних країнах робочий клас добився встановлення 40-годинного Р. н. (наприклад, у Франції — в 1936, в США — в 1938).
Нормативна тривалість Р. н. у капіталістичних країнах регулюється не лише законом, але і колективними договорами, причому інколи тривалість Р. н. по цих договорах менше встановленою законодавством (наприклад, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — 40—42 ч ). Проте колективні договори поширюються в основному лише на крупних промислових підприємств трудящих. Законодавство капіталістичних країн не обмежує права наймачів використовувати наднормові роботи. Наприклад, середня кількість наднормових в США складає 3,5 ч, у Великобританії — 3,1 ч в день (даний 1972). Значне місце в збільшенні тривалості Р. н. займають другі і навіть треті роботи. Число робітників і службовців, зайнятих на додатковій роботі, складає в США близько 4 млн. чіл., у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) 650 тис.
Таким чином, оскільки нормативне регулювання не встановлює тверду тривалість Р. н., а обмежує лише максимум робочого годинника, оплачуваного по звичайних ставках, існує різниця між нормативною і фактичною тривалістю Р. н. Середня фактична тривалість Р. н. складається з надмірно короткого тижня в одних категорій трудящих і надмірно довгою в інших.
