Революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства
революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства, перехідний тип державної влади, перемоги демократичної революції, гегемоном якої виступає робочий клас, що затверджується в результаті (див. Гегемонія пролетаріату ). Ідея Р.-д. д. п. і до. була висунута і обгрунтована В. І. Леніним на базі аналізу особливостей розвитку буржуазно-демократичної революції в епоху імперіалізму. Характеризуючи розставляння класових сил в Революції 1905—07 в Росії, В. І. Ленін відзначав, що в нових історичних умовах, коли робочий клас висувається на авансцену революційної боротьби, буржуазія втрачає минулу революційність, а гострота аграрної проблеми штовхає величезні маси селянства на глибокий демократичний переворот. «З такого співвідношення суспільних сил виходить неминучий вивід: буржуазія не може бути ні головним двигуном, ні вождем революції. Довести її до кінця, тобто до повної перемоги, в змозі лише пролетаріат. Але ця перемога може бути досягнута лише за тієї умови, якщо пролетаріату удасться повести за собою велику частину селянства. Перемога сучасної революції в Росії можлива лише як революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства» (Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 15, с. 332).
Р.-д. д. п. і до. є знаряддям закріплення завоювань демократичної революції, доведення її до кінця. Об'єктивна логіка вирішення цих завдань диктує проведення глибоких соціально-економічних і політичних перетворень (націоналізація провідних галузей промисловості, банків, радикальні аграрні перетворення, демократизація різних сторін суспільного життя). Ці заходи різко обмежують вплив і можливості крупного капіталу, готують грунт для переходу до соціалістичній революції . Здійснюючи ці заходи, Р.-д. д. п. і до. виступає як важіль переростання демократичної революції в соціалістичну.
На основі вирішення Р.-д. д. п. і до. загальнодемократичних завдань можлива єдність пролетаріату зі всім селянством, з середніми міськими шарами. При цьому буржуазні елементи прагнуть обмежити розмах революції. Більшість же трудящих об'єднується довкола пролетаріату для здійснення соціалістичних перетворень. Гегемонія робочого класу в демократичній революції створює умови для перемоги пролетарської лінії в розвитку Р.-д. д. п. і до., для її поступового перетворення в диктатуру пролетаріату . Маючи на увазі цю перспективу, В. І. Ленін називав диктатуру пролетаріату і селянства «... початком завоювання політичної влади пролетаріатом, що спирається на революційну дрібну буржуазію, особливо на селянство» (там же, т. 19, с. 214).
Після 2-ої світової війни 1939—45 перехідна влада революційно-демократичного типа була встановлена у ряді європейських і азіатських країн на перших етапах народно-демократичних революцій і національно-демократичних революцій.
В сучасних умовах марксистсько-ленінські партії низки капіталістичних країн, виходячи з ленінської ідеї революційно-демократичної держави (див. там же, т. 34, с. 191), орієнтуються на створення держави демократичного союзу, встановлення антимонополістичної демократії, утворення уряду блоку лівих сил, які покликані забезпечити глибокі демократичні перетворення і створити сприятливі умови для боротьби за соціалізм.
