Рабселькоровськоє рух в СРСР, участь широких мас трудящих шляхом виступів у пресі, по радіо і телебаченню в управлінні справами суспільства, один з дієвих проявів трудової і політичної активності радянських людей. Добровільні помічники радянської преси в своїх кореспонденціях вносять практичні пропозиції, сприяючі поліпшенню роботи підприємств і установ. З кожним роком посилюється суспільне значення матеріалів рабселькоров, в них незрідка ставляться загальнодержавні питання, довкола яких виникають дискусії і таким чином знаходить вираження передова громадська думка. Р. д. — яскраве свідоцтво достовірно народного характеру радянської преси.
Рух робочих кореспондентів зародився в дореволюційний період як прояв класової самосвідомості російського пролетаріату, його революційній настроєності. Розробляючи основи пролетарського друку В. І. Ленін сформулював одну з найважливіших її особливостей: жодна робоча газета не може існувати як політичний орган і приносити користь пролетаріату «... якщо вона не черпає життєвої сили з тісного зв'язку з робочими масами» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 21, с. 458). Вітаючи
що поширився серед робітників «... прекрасний звичай посилати самостійні кореспонденції в соціалістичні газети...» (там же, т. 4 с. 319), Ленін невпинно закликав: «Давайте поширше можливість робітникам писати в нашу газету...» (там же, т. 9, с. 107). Вже в «Іскрі» у відділах «Хроніка робочого руху» і «Листа з фабрик і заводів» регулярно публікувалися матеріали робітників. У перший же рік існування «Правди» у відділах «Робочий рух», «Страйки», «Професійне рух» був опублікований понад 11 100 робочих кореспонденцій. Більшовицький друк, її робочі кореспонденти зіграли велику роль в підготовці і перемозі Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянська влада забезпечила трудящим реальну свободу слова, передала до рук народу видавничі засоби і таким чином створила об'єктивні умови для найширшого розвитку Р. д. як рухи справжньої народної демократії. У важкі роки Громадянської війни, голоду і розрухи Ленін, ЦК партії не припиняли піклуватися про зміцнення зв'язків новою, сов.(радянський) друк з масами трудящих. У 1919 Ленін дав завдання редакції «Правди» організувати при газеті рабкоров, нагадуючи при цьому, що жодне революційне будівництво не може бути доведене до кінця, якщо робітники, не окремі з них, а всією масою, всією своєю громадою не увійдуть в радянський друк (див. А. С. Серафимович, Собр. соч.(вигадування), т. 10, 1948, с. 331). У 1923 редакція «Правди» скликала 1-у Всесоюзну нараду рабкоров, на якому були вироблені єдині рекомендації для всього руху. У нараді брали участь 42 делегати, що представляли 17 крупних газет країни. Нарада висловилася за об'єднання рабкоров при редакціях, з якими пов'язана їх кореспондентська діяльність, за ленінський принцип добровольчества в рабкоровськом справі. Рекомендації наради сприяли припливу робітників і селян в ряди активістів радянського друку. У 1923 і 1924 услід за 1-м-кодом Всесоюзним в країні прошлі сотні місцевих рабкоровських нарад. Р. д. набувало масового характеру. На 2-м-коді Всесоюзній нараді (1924) було присутньо 353 делегати від 100 тис. рабселькоров, на 3-м-код (1926) — 580 делегатів від 250 тис., на 4-м-код (1928) — 746 делегатів від 500 тис., делегати 5-ої Всесоюзної наради (1931) представляли 3-мільйонну армію робочих і сільських кореспондентів.
Партія на всіх етапах соціалістичного будівництва приділяла пильну увагу роботі радянської преси, налагодженню її співпраці з робітничо-селянським активом, розглядала ці питання на своїх з'їздах. Конкретні вказівки по керівництву роботою рабселькоров визначені в спеціальних постановах ЦК партії: «Про форми зв'язків газет з робітниками і селянськими читачами» (1924), «Про рабселькоровськом русі» (1925), «Чергові завдання партії в області рабселькоровського руху» (1926), «Про перебудову рабселькоровського руху» (1931), «О поліпшенні керівництва масовим рухом робочих і сільських кореспондентів радянського друку» (1958), «Про подальший розвиток суспільних початків в радянському друці і радіо» (1960), «Про підвищення ролі районних газет в комуністичному вихованні трудящих» (1968). Діячі партії і держави М. І. Ульянова, Н. До. Крупськая, М. І. Калінін, С. М. Корів, Ст Ст Куйбишев, П. П. Постишев, Е. Д. Стасова; письменники М. Горький, А. С. Серафимович, Ст Ст Маяковський, А. А. Фадєєв, Н. Ф. Погодін і ін. безпосередньо брали участь в становленні і розвитку Р. д.
На всіх етапах комуністичного будівництва рабселькори були надійними помічниками партії. У пост.(постанов) про 50-ліття Першої Всесоюзної наради рабкоров (1973) ЦК КПРС відзначив, що за минулі півстоліття Р. д. у СРСР виросло чисельно, зміцнилося організаційно і перетворилося на велику суспільно-політичну силу. Воно налічує близько 6 млн. передових робітників, колгоспників, представників радянської інтелігенції. Рабселькори виступають не лише як автори заміток і кореспонденцій, учасники рейдів і постів. Об'єднуючись в нештатні відділи, редколегії тематичних сторінок, вони виконують і якісно нові функції як редактори, організатори авторського активу.
В вітанні журналу «Робітничо-селянський кореспондент» (1974) ЦК КПРС сформулював завдання Р. д. на сучасному етапі «Робочі і сільські кореспонденти покликані і надалі уміло пропагувати досягнення героїв п'ятирічки, широко показувати передовий досвід соціалістичного змагання за виконання і перевиконання планових завдань, гостро критикувати недоліки і добиватися їх усунення, наполегливо боротися за введення в дію резервів народного господарства» (газета «Правда», 1974, 6 січня).
Досвід Р. д. у СРСР знаходить творче вживання в практиці преси інших соціалістичних країн, комуністичних і робочому друку багатьох країн світу. Див. також Багатотиражний друк,Стінна газета .
