Протєїнотерапія (від протеїни і греч.(грецький) therapéia — лікування), метод лікування захворювань білковими речовинами, що вводяться в організм людини або тварини парентеральний, тобто минувши желудочио-кишковій тракт. Для П. (зазвичай внутрішньом'язовою) застосовують: кров — як власну (аутогемотерапія), так і донорську (ізогемотерапія); молоко або розчин його основного білкового компонента — казеїну (лактотерапія); ін. білкові речовини, у тому числі сироватки і вакцини (серотерапія, вакцинотерапія). На відміну від специфічної сіро- або вакцинотерапії, при яких дія препарату направлена на збудника певної інфекції, всі види П. носять неспецифічний характер і направлені на підвищення загальної опірності організму. Свідченням до П. зазвичай служать різні хронічні, мляво протікаючі патологічні процеси (інфекційні і інфекційно-алергічні, трофічні виразки і ін.). Відомі спроби вживання (сучасний французький учений Ж . Маті) неспецифічної вакцинотерапії при пухлинах і лейкозі.
Основну роль в П. грають продукти автоліза і розпаду білків, що вводяться в організм. Стимулюючий вплив таких продуктів на відновні процеси в тканинах добре відомий і відбитий у ряді старих біологічних концепцій («раневі гормони» Р. Габерландта, «трефони» А. Карреля, «біогенні стимулятори» Ст П. Філатова і ін.). У механізмі П. можуть грати істотну роль, ймовірно, два моменти: продукти білкового розпаду за принципом зворотному зв'язку активізують біосинтез власних (в т.ч. імунологічно компетентних) білків організму; наявність в тканинному середовищі великої кількості низькомолекулярних попередників білка забезпечує вказаний біосинтез необхідним пластичним матеріалом.
Деякий позитивний ефект П. при пухлинах зв'язаний, можливо, з тим, що всі види П. підвищують рівень нормальних регенераторних процесів, а між регенерацією і розвитком пухлин існує відомий антагонізм (радянський біолог Би. П. Токин, 1940, 1959); ця закономірність прослідила в роботах австрійських дослідників (Ф. Зайлерн-Ашпанг і ін., 1960—63), що показали, що як у безхребетних, так і в деяких хребетних (тритони) пухлині рідше виникають і частіше самоїзлечиваются, якщо вони розташовані в легкорегенерірующих частинах тіла (у тритона — хвіст і кінцівки); зворотний розвиток пухлини хвоста у тритона можна прискорити, якщо здорову частину цього органу ампутувати («включивши» тим самим регенерацію).
