Проказа, лепра (греч. lépra), хронічне інфекційне захворювання людини, що викликається бацилою Хансена, — Mycobacterium Leprae, відкритою норв.(норвезький) лікаркою Г. Хансеном в 1871. Спроби заразити яка-небудь тварина залишаються безуспішними. П. відома з прадавніх часів. Була поширена в Давньому Єгипті, на Близькому Сході, в Китаї, Японії, Індії ще до н.е.(наша ера) Загальне число хворих на земній кулі — декілька млн. чіл. (по оцінним даним 1974, близько 10 млн.). Зустрічається на всіх континентах, найбільш поширена в країнах Африки, Азії, Центральної і Юж. Америки. Погане живлення, авітамінози, антисанітарна обстановка, скупченість населення сприяють зараженню, вірогідність якого зростає пропорційно тривалість зіткнення з хворим. Вважають, що збудник П. проникає в організм через пошкоджену шкіру і слизисті оболонки верхніх дихальних доріг. Середня тривалість інкубаційного періоду 4—6 років (можливі терміни 10—20 і більше років).
По характеру клінічних проявів і перебігу процесу розрізняють 3 типи П. Лепроматозний тип — найважчий і найбільш заразливий: процес носить поширений характер — приголомшуються шкіра, слизисті оболонки, лімфатичні вузли, нервові стволи, внутрішні органи; частіше на обличчі, рідше на предплечьях, гомілках і ін. місцях утворюються множинні внутрішньошкірні або підшкірні, промовці над поверхнею, напівкулевидної форми обмежені інфільтрати (т.з. лепроми); вони плотноеластічной консистенції, синюшно-коричневого кольору, величиною до лісового горіха, з блискучою сальною поверхнею, позбавленою волосся, а також температурної, больової і тактильної чутливості. Розташовуючись в області особи, ці інфільтрати надають йому вигляду «левової морди». Лепроми можуть існувати багато місяці і навіть роки з подальшим фіброзним перетворенням або дозволом в рубцеву атрофію з пігментацією або ж розпадом і виразкою. На шкірі можуть також утворюватися еритематозно-пігментні плями з порушеною чутливістю в цих місцях. Утворення лепром на слизистих оболонках може спричинити носові кровотечі, деформацію носа, осиплу або повну втрату голосу, епісклерит, кератит,іридоцикліт . Незрідка розвиваються стволові неврити, що виявляються освітою по ходу нервів хворобливих вузлуватих тяжей, появою невротичних болів і анестезії. Туберкулоїдний тип протікає легше, характеризується поразкою в основному шкіри і нервових стволів. Зазвичай на шкірі гомілок, стегон і особи утворюються осередки ураження кільцеподібної форми з підведеним червоно-коричневим периферичним валиком. В області вогнищ відсутні больова, температурна, тактильна чутливість, потовиділення. Для недиференційованого типа П. характерна в основному неврологічна симптоматика з симетричною поразкою ліктьових, великих вушних, малогомілкових і ін. нервів, які щільні, чітко-образно потовщені, болезненни. По ходу нервів порушена температурна, больова і тактильна чутливість, можливі рухові і трофічні розлади (вогнища облисіння, атрофія нігтьових пластинок і ін.). Недиференційований тип П. може трансформуватися в лепроматозний або туберкулоїдний.
Діагноз П. підтверджують наявність мікобактерій в зскрібку слизистої оболонки носа, соку лепром, пунктате лімфовузлів або гістологічних препаратах, а також результати спеціальних функціональних проб. Лікування П. проводять препаратами сульфонового ряду, сульфаніламідамі пролонгованої дії, похідними тіомочевини, фенотіазіна в комплексі із загальнозміцнюючими засобами. Хворих для лікування поміщають в лепрозорії ; особи, що мали тісний контакт з хворими П., підлягають періодичному обстеженню.
Літ.: Торсуєв Н. А., Лепра, М., 1952; Бароян О. Ст, Нариси по світовому поширенню найважливіших заразливих хвороб людини, 2 видавництва, М., 1967.
