Пракріти, среднєїндійськие мови і діалекти, що продовжують староіндійську стадію розвитку індоєвропейських діалектів і що лягли в основу новоіндійських мов [див. Індійські (індоарійськие) мови ] . Перша письмова фіксація П. — 3 ст до н.е.(наша ера), проте вони були відомі і раніше (пракрітізми в Ведах ) . Спочатку П. були розмовними діалектами [звідси зіставлення П. — «пракрта» (prakrta) — «природний» — санскриту — «самськрта» (samskrta) — «оброблений»], що пізніше отримали літературну форму. У розвитку среднєїндійських мов розрізняють 3 стадії: ранню — більш архаїчна мова буддійського Канону — палі, що стоїть ізольовано; П. наскальних написів пануючи Ашоки (у різних частинах Індії), ранній пайшачи, окремі епіграфічні тексти; середню — літературні П. — шаурасені (З.-З. Індії), магадхи (Ст Індії), махараштрі (Махараштра); сюди ж примикають ардхамагадхи і джайнськие варіанти шаурасені і махараштрі; написи 1—4 вв.(століття), пайшачи і чуліка-пайшачи; пізню — апабхранша (з 5 ст). Ізольоване місце займає змішаний північно-західний П. документів на кхароштхи з Східного Туркестану. Особливе значення придбали літературні П. В класичних п'єсах Калідаси, Бхаси і ін. царі і знатні пани говорять на санскриті, знатні пані на шаурасені, «низький люд» — на магадхи, жінки співають на махараштрі.
П. відрізняються і від санскриту і від палі. Фонетичні особливості: відсутність складових сонантов і дифтонгів, послідовне спрощення більшості груп приголосних, зміна приголосних в інтервокальному положенні (особливо в махараштрі); залежність голосного в кількісному відношенні від закону два мор; тенденція до відкриття складу (наприклад, слово закінчується лише на голосний). Для морфології П. характерні втрата подвійного числа, медіальної застави (в значній мірі), особистих форм минулого часу; тенденція до уніфікації типів основ в імені і дієслові; збіг ряду відмінкових форм, посилення впливу займенникової парадигми на іменную. У синтаксисі виявляється тенденція до аналітізму — вживання допоміжних слів для передачі відмінкових значень, вживання в минулому часі дієприкметників, виражаючий вигляд і рід (але не особа); поява при перехідному дієслові в минулому часі конструкції пасивної формою, активною за значенням (майбутня ергатівная конструкція ) .
Літ.: Вертоградова Ст В,, Структурна типологія среднєїндійських фонологічних систем, М., 1967; Jacobi Н., Ausgewähite Erzähiungen in Maharashtri. Zur Einführung in das Studium des Prakrit, Lpz., 1886; Pischel R., Grammatik der Prakrit-sprachen, Stras., 1900; Woolner A. C., Introduction to Prakrit, 3 ed., Lahore, 1939; Katre S., Prakrit languages and their contribution to Indian culture, Poona, 1964; Mehendale М. A., Historical gramrpar of inscriptional Prakrits, Poona, 1948: Bloch I., Les Inscriptions d''asoka, P., 1950.
