Індійські (індоарійськие) мови, мови, ведучі своє походження від староіндійської гілки індоєвропейської сім'ї. Найближча спорідненість з дардськимі мовами і іранськими мовами, які, як і І. (і.) я., сходять до індоїранськой лінгвістичної спільності. І. (і.) я. поширені перш за все в північній частині Індії в е р б Пакистані, а також на Цейлоні, в південній половині острова, і в непалі. З І. (і.) я. державними мовами є: у Індії — хінді, урду, бенгалі, маратхі, гуджараті, панджабі, орія, ассамський; у Пакистані — урду, бенгалі, панджабі, синдхи; у непалі — непалі; на Цейлоні — сингальський.
Сучасні І. (і.) я. об'єднуються рядом особливостей, які до певної міри пояснюються подальшим розвитком тенденцій, властивих пракрітам, і наявністю міжмовних контактів.
На І. (і.) я. існує досить багата література (хінді, бенгалі, маратхі, панджабі і ін.). І. (і.) я. користуються багаточисельними алфавітами, історичними варіантами , що є, брахмі (деванагарі, «бал-бодх», гурмукхи і т. п.), або арабо-персидською графікою, а також специфічними локальними алфавітами (грантха, ланда і ін.). Див. Індійський лист .
Великий вклад у вивчення сучасного І. (і.) я. внесли Дж. Бімс, Р. Хернле, Р. Р. Бхандаркар, Дж. А. Грірсон, Же. Блок, Р. Т. Бейлі, С. До. Чаттерджі, Р. Л. Тернер і ін.
Літ.: Зограф Р. А., Мови Індії, Пакистану, Цейлону і непалу, М., 1960; Grierson G. A., Linguistic survey of India, v. 1—11, Calcutta, 1903—1928: Bloch J., L¢Indo-Aryen, du Veda aux temps modernes, P., 1934; Bailey T. G., Studies in North Indian languages, L., 1938; Chatterji S. K., Indo-aryan and Hindi, Ahmedabad, 1942; Turner R. L., A comparative dictionary of the Indo-aryan languages, L., 1966.
