Право власності
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Право власності

Право власності, основний інститут будь-якої системи права; сукупність правових норм, що закріплюють стан прісвоєнності (приладдя) речей, — засобів виробництва і результатів праці — за окремими особами або колективами і заснована на цьому правомочність володіння, користування і розпорядження ними вказаними речами. Закріплена законом міра можливої поведінки власника — це П. с. як суб'єктивне право. Власник добровільно або в примусовому порядку, передбаченому законом, може бути тимчасово обмежений в здійсненні правомочності володіння, користування і розпорядження річчю. Наприклад, особа, що найняла річ іншому, позбавляє себе на термін дії договору майнового найму правомочності володіння і користування річчю.

загрузка...

  В СРСР державні організації, за якими як за юридичними особами закріплено в оперативне управління державне майно, також здійснюють у межах, встановлених законом, правомочність володіння, користування і розпорядження цим майном, проте вони не є його власниками (див. Оперативного управління право, Власність ) .

  Придбання П. с. на основі договору підпорядковано по сов.(радянський) праву для всіх власників загальному правилу, згідно з яким П. с. у набувальника (а в державних організацій — право оперативного управління майном) виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором. Передачею визнається не лише вручення речі набувальнику, але і здача її транспортної організації для відправлення набувальнику, так само як і здача речі на пошту для пересилки йому. Ризик випадкової загибелі або випадкового псування відчуженої речі переходить на набувальника одночасно з виникненням у нього П. с., якщо інше не встановлене договором.

  Плоди, приплід тварин, доходи, приношувані річчю, належать власникові, оскільки інше не встановлене законом або договором, укладеним власником з ін. особою. Допускається загальна власність декількох осіб на одне і те ж майно.

  П. с. припиняється через договір про відчуження речі і по інших, встановленим законом підставам. Так, П. с. припиняється: якщо майно не має власника або власник його невідомий ( безгосподарне майно ) ; унаслідок безгосподарного вмісту будинку особистим власником або безгосподарного вмісту культурних цінностей їх власником-громадянином; після закінчення певного терміну з дня втрати речі власником, якщо протягом цього терміну він не був виявлений (див. Знахідка ) ; при виявленні кладу; через реквізицію або конфіскацію, націоналізації . У всіх вказаних випадках П. с. на майно переходить державі.

  П. с. охороняється в адміністративно-правовому, кримінально-правовому і цивільно-правовому порядку. Цивільно-правовий захист П. с. здійснюється дорогою віндікації, a також шляхом пред'явлення власником позову до суду про усунення всяких порушень його права, хоч би ці порушення і не були сполучені з позбавленням володіння (т.з. негаторний позов).

  С. Н. Братусь.