Правобережна Україна, історичне найменування території по правому берегу Дніпра, в 1667—1793. По Андрусовському перемир'ю 1667 П. В. була підпорядкована Польщі, в цей час з'явився і сам термін «П. В.». Бучачський світ 1672 розділив П. В. на 3 частини: Подолієй (область по Бугу і Лівобережжю Дністра) оволоділа Туреччина; Брацлавщина (частина нинішньої Вінницької і частини Хмельницької області) і Південна Київщина попали під владу правобережного козацького гетьмана-васала Туреччини — П. Д. Дорошенко; остання територія П. В. належала Польщі. У 1683 тур.(турецький) панування на П. В. було ліквідовано. В результаті війни проти Туреччини Польща за умовами Карловіцкого конгресу 1698—99 відновила своє панування над частиною П. В., де насаджувався тяжкий національний, релігійний і соціальний гніт. Народний маси П. В. вели боротьбу проти польсько-шляхетського режиму (повстання 1702—04, 1734, 1750, 1768 і ін.). У 1793 в результаті 2-го розділу Польщі П. В. возз'єдналася з Лівобережною Україною і увійшла до складу Російської імперії.
Поняття «П. У.», «Правобережжя» уживаються в сучасній літературі стосовно території, що охоплює сучасну Київську, Черкаську, Кіровоградську, Житомирську, Вінницьку, Хмельницьку, Рівненську і Волинську області (див. також Українська РСР ) . Під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 на П. В. відбувалася битва за звільнення її території від німецько-фашистських загарбників. Воно здійснювалося в ході Дніпровсько-карпатської стратегічної наступальної операції (24 грудня 1943 — 17 квітня 1944), що включає ряд фронтових операцій, об'єднаних загальним стратегічним задумом.
В результаті звільнення радянськими військами Лівобережної України і захвату стратегічних плацдармів на правом берегу Дніпра (див. ст. Дніпро, розділ Битва за Дніпро) до кінця 1943 створилися сприятливі умови для звільнення П. В. До цього часу на П. В. оборонялися: група німецьких армій «Південь» (1-я і 4-я танк., 6-я і 8-я польові армії, командуючий генерал-фельдмаршал Е. Манштейн), частина сил групи армій «А» (3-я румунська армія і 44-й окремий армійський корпус, командуючий генерал-фельдмаршал Е. Клейст) за підтримки 4-го повітряного флоту і ВПС(військово-повітряні сили) королівської Румунії. Всього налічувалося близько 1,8 млн. чіл., 2200 танків і штурмових знарядь, 21 820 знарядь і мінометів, 1560 бойових літаків. Німецько-фашистське командування вважало, що у зв'язку з бездоріжжям, що настало, до літа крупні наступальні операції Червоної Армії виключені і це дозволить йому зосередити необхідні сили і відновити оборону по Дніпру.
Задум Радянського Верховного Головнокомандування полягав в завданні потужних ударів на всьому фронті від Овруча до гирла Дніпра з метою розчленувати ворожу оборону, оточити і знищити угрупування противника по частинах, звільнити П.. і вийти до південно-західним кордонам СРСР. Здійснення цього задуму покладалося на 1-ій, 2-ій, 3-ій і 4-ій Українські фронти за сприяння частини сил Чорноморського флоту і українських партизан. У складі 4 фронтів всього налічувалося 21 общевойськовая, 3 танкових, 4 повітрі армії (всього 2086 млн. чіл., 31 530 знарядь і мінометів, 1908 танків і самохідно-артилерійських установок, близько 2370 бойових літаків). Координацію дій фронтів здійснювали представники Ставки: 1-го і 2-го — Маршал Радянського Союзу Р. До. Жуків, 3-го і 4-го — Маршал Радянського Союзу А. М. Васильовський.
24 грудня 1943 війська 1-го Українського фронту (командуючий генерал армії Н. Ф. Ватутін) почали Житомирсько-бердичівську операцію. Потужними ударами вони розгромили протистоячі сили 4-ій і 1-ій танковій армій, звільнили Радомишль, Новоград-волінський, Житомир, Бердичів, Білу Церкву і до 14 січня просунулися від 80 до 120 км. на З. і Ю.-З.(південний захід), охопивши із З.-З.(північний захід) корсунь-шевченківське угрупування противника. У районі Білої Церкви разом з радянськими військами билася 1-я чехословацька бригада під командуванням Л. Свободи. Німецько-фашистське командування для закриття проломів, що утворилися, в обороні було вимушене підтягнути на цей напрям 12 дивізій з резерву і з ін. ділянок радянсько-німецького фронту. У період з 5 по 16 січня 1944 війська 2-го Українського фронту (командувач генерал армії І. С. Конев) провели Кіровоградську операцію, в результаті якої ворог був відкинутий на 40—50 км. Війська фронту звільнили обласний центр і крупний вузол дорогий Кіровоград і охопили з Ю.-В.(південний схід) угрупування противника в районі Корсунь-Шевченковського. В результаті проведеної військами 1-го і 2-го Українських фронтів 24 січня — 17 лютого Операції Корсунь-Шевченковськой 1944 були оточені і знищені 10 дивізій і 1 бригада противника. Одночасно з цим війська правого крила 1-го Українського фронту (13-я і 60-я армії) 27 січня — 11 лютого провели Луцько-рівненську операцію і у взаємодії з партизанами завдали поразки 4-ої танкової армії, звільнили від ворога обширний район Полісся з містами Луцьк, Рівно, Шепетовка і нависнули над проськурово-чернівецьким угрупуванням противника. Війська 3-го (командуючий генерал армії Р. Я. Маліновський) і 4-го (командуючий генерал армії Ст І. Толбухин) Українського фронтів 30 січня — 29 лютого здійснили Никопольсько-кріворізьку операцію, в ході якої завдали поразки 6-ої німецької армії, звільнили міста Кривою ріг, Никополь, Марганець і відкинули противника до р. Інгулец, захопивши плацдарми на її західному березі. На початку березня 1944 війська 1-го, 2-го і 3-го Українського, а також знов створеного 24 лютого 2-го Білоруського (командуючий генерал-полковник П. А. Курочкин) фронтів відновили настання на фронті від Пріпяті до гирла Дніпра. З 4 березня по 17 квітня 1-й Український фронт (командуючий з 1 березня Маршал Радянського Союзу Р. До. Жуків) провів Проськурово-чернівецьку операцію. Війська фронту просунулися від 80 до 350 км., завдали важкої поразки 4-ою і 1-ою танковим арміям противника, звільнили Тернопіль, Проськуров (нині Хмельницький), Чернівці, Кам'янець-подільський і вийшли в передгір'ї Карпат. 5 березня — 6 квітня війська 2-го Українського фронту здійснили Умансько-ботошанськую операцію, в ході якої розгромили 8-у німецьку армію, форсували рр. Південні Буг, Дністер, Пруть, Сирет, вийшли на державний кордон СРСР і перенесли бойові дії на території Румунії. Війська 3-го Українського фронту за сприяння частини сил Чорноморського флоту 6 березня — 14 квітня послідовно провели Березнеговато-Снігиревськую операцію 1944 і Одеську операцію 1944, завдали важкої поразки 6-ою німецькою і 3-ою румунською арміям, звільнили південь П. В. з містами Миколаїв, Херсон, Очаків, Одеса і висувалися на р. Дністер в її нижній течії, захопивши ряд важливих плацдармів на західному березі. 15 березня — 5 квітня війська 2-го Білоруського фронту провели Поліську операцію, в ході якої у виключно складних умовах бездоріжжя просунулися на 30—40 км., форсували рр. Стоход, Турья і вийшли на підступи до міст Ратний, Ковель, Турійськ.
В результаті проведених операцій радянські війська звільнили П. В. і відкинули ворога на 250—450 км. Було повністю розгромлено 10 ворожих дивізій і 1 бригаду; 5 дивізій, зважаючи на великі втрати, було розформовано; 60 дивізій (в т.ч. 12 танкових, 3 моторизовані) втратили до 50% і 10 дивізій до 70% свого особового складу. Гітлерівське командування вимушене було в січні — квітні перекинути на П. В. 34 дивізії і 4 бригади з Румунії, Угорщини, Франції, Югославії, Данія і з самої Німеччини, а також 9 дивізій з резерву і з ін. ділянок радянсько-німецького фронту. Вихід радянських військ на підступи до кордонів Польщі, Чехословакії і в межі Румунії корінним чином змінив військово-політичну обстановку в Європі і на Балканах.
Літ.: Історія Української РСР, т. 1, До., 1969; Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941—1945, т. 4, М., 1962; Васильовський А. М., Справа всього життя, М., 1973; Грильов А. Н., Дніпро — Карпати — Крим, М., 1970.
