Поппер (Popper) Карл Раймунд (р. 28.7.1902, Відень), австро-англійський філософ-неопозітівіст, логік і соціолог. Був близький до Віденському кружку . З 1945 живе у Великобританії, професор логіки і наукового методу Лондонського університету (1949—1969), декан факультету філософії, логіки і наукового методу в Лондонській школі економіки і політичної науки (1945—69).
Філософська концепція П., яку він назвав «критичним раціоналізмом», близька до логічному позитивізму, хоча він критично відноситься до деяких основних положень останнього. Основну мету філософії П. бачить в розробці логічних основ наукової методології. Погляди П. на природу науки суперечливі: критикуючи учення, що розглядають універсальні закони і теорію як правила або сукупність інструкцій для виведення одних одиничних висловів з інших, заявляючи, що наука має справу з об'єктивними явищами і здібна до реальних відкриттів, він в той же час заперечує, що наука осягає істину. Критикуючи принцип верифікації (емпіричні підтвердження) Віденського кружка, П. як методологічний принцип, за допомогою якого можна відокремити наукове знання від умоглядних метафізичних спекуляцій, висуває принцип фальсифіцируємості (спростованню): приналежність теорій, тверджень до наукового знання визначається можливістю їх спростування досвідом. Згідно П., наука розвивається за рахунок висунення сміливих гіпотез, які потім різними способами намагаються спростувати. Чим більше з гіпотези можна вивести следствій, здатних спростувати її на досвіді, тим багатше вона за змістом. Неспростовними (базисними) висловами науки непослідовно оголошуються їм ті, які компетентними спостерігачами визнаються настільки обгрунтованими, що подальшої перевірки не потребують. В області логіки П. відомий роботами по імовірнісній логіці і теорії виводимості. У соціології П. різко виступає проти детермінізму і історизму, особливо марксистського, відкидаючи можливість наукової теорії історичного розвитку. На противагу цьому він вимагає від соціології планерування конкретних соціальних змін за допомогою фрагментарної «соціальної інженерії». П. є апологетом буржуазної демократії, розглядаючи її як «відкрите», гуманне суспільство і протиставляючи «тоталітарним», «закритим» суспільствам, до яких він з антикомуністичних позицій зараховує соціалістичне суспільство.
Соч.: Logik der Forschung, 3 Aufl., Tübingen, 1969; The open society and its enemies, 5 ed., v. 1—2, L., 1966; The poverty of historicism, N. Y. — L., 1967; On the sources of knowledge and of ignorance, L. — Oxf., 1960; Conjectures and refutations: the growth of scientific knowledge, 3 ed., L., 1969; Objective knowledge. An evolutionary approach, Oxf., 1972; Philosophy and phisycs, L., 1974.
Літ.: Кон І. С., Позитивізм в соціології, Л., 1964, с. 140—53; Корнфорт М. Відкрита філософія і відкрите суспільство, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1972; Wellmer A., Methodologie als Erkenntnistheorie [Fr./M., 1967]; The critical approach to science and philosophy, ed. by M. Bunge, N. Y. — L., 1964; The philosophy of K. Popper, ed. by P. A. Schilpp, La Salle, 1970.
