Поповщина, поповці, один з двох основних різновидів (поряд з беспоповщиной ) старообрядності . Оформилася в кінцю 17 ст На відміну від беспоповщини, визнавала священство і створила власну церковну організацію, яка розпалася пізніше на ряд толку, або согласий (беглопоповци, що приймають священство белокрініцкой ієрархії, беловодськой ієрархії і ін.). Опозиційні настрої серед половців були слабкіші, ніж в беспоповцев; вони тісніше були пов'язані з панівними класами, хоча і в П. відчувалися класові протиріччя, що приводили до розколу окремого толку. У 18—19 вв.(століття) поповці жили переважно на острові Вітка, по р. Сож, в Стародубье, на Іргизе, в Ніжегородськой губернії (Кержацькі скити). З кінця 18 — почала 19 вв.(століття) духовний центр П. знаходився в Москві, при Рогожськом кладовище; керівну роль в П. грали представники крупного капіталу. З початку 19 ст багато поповців, т.з. єдиновірці, визнали над собою верховенство Синоду православної церкви. Жовтневу революцію 1917 П. зустріла вороже. Чисельність половців украй незначна.
Літ.: Смирнов П. С., Історія російського розколу старообрядності, 2 видавництва, СП(Збори постанов)Б, 1895; Макаров Ст Е., Нарис історії Рогожського кладовища в Москві, М., 1911; Никольський Н. М., Історія російської церкви, 2 видавництва, М. — Л., 1931. Див. також літературу при ст. Розкол .
