Беспоповщина, один з двох основних різновидів (поряд з поповщиною) російського розколу або старообрядності. Б. заперечувала православну церкву, церковну організацію і священство, частина беспоповцев не визнавала царя і царської влади, хоча принципово не відкидала самодержавства. Виникла в кінці 17 ст Центром Би. була Вигорецкая (Виговськая) пустель в Карелії. Головне догматичне вигадування Б. «Поморські відповіді» (1722, видавництво 1911). Поступово Б. розділилася на безліч толку і течій: найбільш значний з них: поморський, федосєєвський, філіпповський, названі або на ім'я їх засновників, або по районах виникнення і що відрізнялися один від одного, найчастіше, різним розумінням богословських питань.
З середини 18 ст характер Би. змінився, її центрами стали крупні міста (Москва, Петербург, Саратов, Тверь і ін.), а опорною базою — зростаюча буржуазія. З 1771 головним центром Би. стала організація федосєєвцев в Москві. У неї входили селяни, що приходили в місто, робітники, ремісники, торговці, власники мануфактури. Строкатий соціальний склад зумовив серед беспоповцев гостру ідеологічну боротьбу, що посилювалася із зростанням капіталістичних стосунків. У масі беспоповцев антифеодальний протест все частіше став переплітатися з антибуржуазними виступами. В кінці 18 ст в Би. виник крайній толк бігунів (мандрівників), що не визнавали приватної власності, станової, заперечували життя в місті. В період Жовтневої революції організації беспоповцев зайняли відверто антирадянські позиції. У СРСР залишилася незначна кількість общин, що сповідають Би.
Літ.: Никольський Н. М., Історія російської церкви, 2 видавництва, М.— Л., 1931; Церква в історії Росії (IX в.— 1917 р.), М., 1967.
