Поліарілати , складні поліефіри загальної формули [—OAOOCA''CO—] n , що отримуються поліконденсацією діхлорангидрідов дикарбонових кислот з двоатомними фенолами [А — залишок фенолу, частіше за весь 4,4''-діоксидіфеніл-2,2-пропана, фенолфталеїну, 9,9 -біс- (4-оксифеніл) флуорену, А'' — залишок дикарбонової кислоти]. Практичне значення мають П. ароматичних дикарбонових кислот (головним чином терефталевою і ізофталевою, див.(дивися) Фталеві кислоти ) . Ці П. (молекулярна маса 100 000—160 000) володіють високими температурами розм'якшення (200—360 °C), хорошими діелектричними і механічними властивостями, високою термостійкістю (починають розкладатися близько 300 °C); температура тривалої експлуатації 200—280 °C. П. стійкі також до дії жирів, рідких палив ряду органічних розчинників і розбавлених мінеральних кислот, проте не стійки до дії лугів, аміаку і концентрованих кислот (наприклад, сарною, азотною). Висококристалічний П. на основі n-оксибензойної кислоти, відомий під назвою еконол (США), по термостійкості (380—400 °С) перевершує полііміди і володіє хімічною стійкістю, близькою до фторопластам .
П. переробляють литвом під тиском, екструзією, пресуванням (див. Пластичні маси ) ; розчинні П. — з розчинів в органічних розчинниках. З П. виготовляють конструкційні вироби, плівки, волокнисті матеріали для тонкої фільтрації газів, синтетичний папір, головним чином для електротехнічних і радіотехнічних виробів.
П. випускають в СРСР наступних марок: ДВ-101, Ф-1, Ф-2.
