Позики державні, різновид кредитних стосунків, в яких держава (або його місцеві органи) виступає позичальником або кредитором. Зазвичай З. р. випускаються в грошовій формі, хоча інколи (при знеціненні грошей) вони випускалися в натуральній формі і погашалися продуктами. З. р. бувають короткострокові (поточні) з терміном погашення до року, середньострокові (від року до 5 років) і довгострокові (понад 5 років). По видах прибутковості розрізняють З. р. процентні (їх тримачі отримують твердий дохід по фіксованій ставці) і виграшні (по яких дохід виплачується при виході облігації в наклад погашення. Розміщуються З. р. по підписці серед населення, через банки або ощадні каси, шляхом продажу на біржі і з аукціону. По місцю розміщення З. р. діляться на внутрішніх (у національній валюті) і зовнішніх, таких, що реалізовуються на іноземних грошових ринках (у валюті країни-кредитора, держави-позичальника або якою-небудь третьою країни). Облігації внутрішніх позик можуть купувати в країні, що випустила їх, іноземні громадяни (суспільства), і навпаки, облігації зовнішніх позик часто скуповуються державою, що за кордоном випустила їх, або його громадянами і повертаються в країна-боржник (репатріація позик). Розмір зовнішнього боргу визначається вартістю облігацій всіх позик даної країни, розміщених серед іноземних тримачів.
Соціальний вміст З. р. як способу залучення грошових коштів на покриття державних витрат визначається природою і функціями даної держави. У докапіталістичних формаціях З. р. Вперше з'явилися в рабовласницькому суспільстві і застосовувалися головним чином при надзвичайних обставинах. При капіталізмі З. р. — основна форма функціонування державного кредиту . Буржуазна держава за порівняно короткий термін мобілізує за допомогою позик крупні грошові кошти. Зазвичай З. р. носять добровільний характер, тобто буржуазна держава пропонує капіталістам вигідне приміщення капіталу. У примусовому порядку позики капіталістичних держав розміщуються в разі сильного розладу фінансової системи. Примусові позики виникли в період зародження капіталізму в Італії, часто застосовувалися в 15—18 вв.(століття) Вони ведуть до підривання державного кредиту, тому своє значення поступово втрачають. Після 1-ої світової війни 1914—18 примусових позик випускалися у ряді західно-європейських країн у зв'язку з розладом державних фінансів; під час
2-ої світової війни 1939—45 — фашистською Німеччиною і Японією. Такі позики означають неприкриту експлуатацію мас трудящих з боку буржуазної держави. Одним з новітніх видів примусових позик служить інфляційний випуск паперових грошей. «Всі визнають, — писав В. І. Ленін у вересні 1917, що випуск паперових грошей є гіршим виглядом примусової позики, що він погіршує положення всього сильніше саме робочих, бідній частині населення, що він є головним злом фінансового неладу» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 34, с. 187).
При імперіалізмі, особливо в період загальної кризи капіталізму, З. р. використовуються для фінансування витрат хронічно дефіцитних державних бюджетів, що пов'язано з мілітаризацією економіки, підготовкою і веденням воєн, вмістом набряклого державного військово-поліцейського апарату. За роки 1-ої світової війни США за рахунок З. р. Покрили 61%, Великобританія 68%, Франція 81%, Німеччина 84% всіх державних витрат, а за роки 2-ої світової війни — США 54%, Великобританія 50%, Німеччина 61%, Японія 58%. Удаючись до З. р., буржуазна держава неминуче збільшує державний борг . Зовнішні позики, сприяючи вивозу і додатку за межею відносного надлишку капіталу, є для країн-кредиторів знаряддям захвату ринків збуту і джерел сировини в державах-позичальниках. Вивіз капіталу за кордон монополіями пояснюється перш за все вищою нормою прибули в економічно відсталих країнах в порівнянні з нормою прибули в розвинених країнах, а також політичними і військово-політичними цілями. З розвитком державно-монополістичного капіталізму в ролі кредитора все частіше виступає буржуазна держава. Зростання зовнішньої заборгованості приводить до посилення економічної і політичної залежності країни-позичальника від країни-кредитора, перш за все від світового кредитора — США, що особливо характерний для періоду після 2-ої світової війни. Зовнішні позики американського імперіалізму перетворилися на прямий засіб експансії, агресії і міжнародної реакції.
Тягар З. р. в капіталістичних країнах падає на трудящих, т.к. істочником їх погашення і сплати відсотків по ним є засоби, що вилучаються у масового платника податків. В той же час капіталісти у вигляді відсотків отримують переважну частину гарантованих доходів. Тому через позики, як і через податки, відбувається перерозподіл національного доходу на користь експлуататорських класів. В. І. Ленін вказував, що, збагачуючись за рахунок зростаючого прибутку від З. р., фінансовий капітал обкладає все суспільство данню (див. там же, т. 27, с. 349—50).
З. р. в соціалістичних країнах, на відміну від позик в капіталістичних країнах, мають своїм призначенням мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів для господарського і культурною будівництва за рахунок трудових заощаджень широких верств населення. У З. р. в СРСР поміщалися до 1963 також стабільні залишки вкладів в ощадних касах. Продуктивне призначення, масовий характер, використання засобів на користь всього народу — характерні межі З. р. соціалістичних держав.
В перші роки Радянської влади З. р. існували в двох формах — грошовою і натуральною (остання була обумовлена недостатньо розвиненими грошовими стосунками і інтересами охорони власників облігацій від знецінення грошових знаків). Перший радянський З. р. був випущений 20 травня 1922 на 10 млн. пудів іржі і на термін 8 міс. В 1923 були випущені ще два натуральних З. р. — хлібний і цукровий (безпроцентні). Перша радянська грошова позика випущена 31 жовтня 1922 на 100 млн. крб. У золотому численні строком на 10 років. За 1924—28 було випущено чотири гарантійні позики на загальну суму 900 млн. крб. золотом, що розміщувалися на підприємствах і в організаціях. Державні і кооперативні організації у міру зростання рентабельності виробництва набували значної частини облігацій цих позик, засоби від реалізації яких прямували на розвиток галузей народного господарства. У ці ж роки випускалися і селянські виграшні позики. Була застосована нова форма розміщення позики — проведення підписки на позику серед трудящих з наданням ним розстрочки платежів. Зростанню ролі радянського З. р. сприяв зростання доходів трудящих. У широкому масштабі проводилася підписка на позику індустріалізації (1—3-й випуски), позику «П'ятилітка в 4 роки», позики 3-ої п'ятирічки (1—4-й випуски) і ін., які послужили одним з джерел засобів для соціалістичної індустріалізації і розвитку народного господарства в передвоєнні роки. Заїм зміцнення оборони (1937), позики військових років (1—4-й випуски) зіграли важливу роль в фінансуванні військових витрат держави в період Великої Вітчизняної війни 1941—45. У післявоєнні роки засобу від розміщення радянських З. р. (5 випусків позик відновлення і розвитку народного господарства СРСР 1946—50 і позики розвитку народного господарства СРСР 1951—57) сприяли відновленню і розвитку радянської економіки. Вступу до державного бюджету СРСР від З. р. в роки довоєнних п'ятирічок склали близько 50 млрд. крб., в роки Великої Вітчизняної війни — 76 млрд. крб. і в період 1946—58 — 260 млрд. крб. (у грошовому масштабі до 1961). Число підписчиків на позики зросло з 6 млн. в 1927 до 60 млн. до початку 1941 і 70 млн. до 1946. З 1958 випуск З. р., розміщуваних по підписці серед населення, був припинений. В цілому питома вага засобів від позик в доходах державного бюджету до Великої Вітчизняної війни складала приблизно 5%, в роки війни не більше 10%, а в 1965, у зв'язку з припиненням випуску позик, що розміщуються по підписці серед населення, знизився до 0,2%. 24-й з'їзд КПРС прийняв рішення про дострокове погашення цих позик починаючи з 1974 з тим, щоб скоротити термін погашення державного боргу на 6 років і закінчити погашення облігацій в 1990. Відповідно до цього рішення в державному п'ятирічному плані розвитку народного господарства СРСР на 1971—75 на ці цілі виділено по 1 млрд. крб. в 1974 і 1975. З 1938 в СРСР випускаються позики, що вільно звертаються, облігації яких вільно продаються і купуються ощадкасами. Такою позикою, випущеною на 20 років, є Державний 3%-ний внутрішня виграшна позика (1966). Облігації цієї позики приносять їх тримачам дохід, що виплачується у формі виграшів.
В ін. соціалістичних країнах перші З. р. були випущені незабаром після 2-ої світової війни. Вступи від З. р. прямували спочатку на відновлення народного господарства [у Болгарії — «Заїм свободи» (1945), в Польщі — «Заїм відновлення» (1946), в Угорщині — «Перша державна позика» (1946)]. Розміщувалися ці позики серед робітників і службовців, кооперативних і ін. організацій, а також серед частини буржуазії; надалі для залучення засобів на індустріалізацію — по підписці серед населення (окрім Чехословакії, Румунії і ГДР(Німецька Демократична Республіка)). Вступи від внутрішніх З. р. в доходах бюджетів соціалістичних країн не перевищували 2—4%. До 1956 європейських країн в зв'язки з швидким зростанням соціалістичного накопичення від використання З. р. відмовилися. Зовнішні З. р. соціалістичних країн, виражаючи нового типа економічних стосунків — співпраці і взаємодопомоги, носять пільговий характер, характеризуються низькими процентними ставками (2—2,5% річних), довгостроковістю кредиту (10—12 років), а також вигідними умовами його погашення (товарами або оборотною валютою по вибору країни — дебітора).
