Повітряно-десантна операція, погоджені, взаємозв'язані єдиним задумом і планом дії з'єднань і частин воздушнодесантних військ, авіації і інших сил по перекиданню, висадці і вирішенню бойових завдань в тилу противника на користь досягнення оперативних або оперативно-стратегічних цілей. Основними показниками Ст о. є: мета операції, склад і завдання повітряного десанта, дальність і глибина десантування військ в тил противника тривалість дій в його тилу (тривалість операції). Ст о. як форма розгортання і ведення бойових дій в тилу противника зародилася під час 2-ої світової війни 1939—45, але тоді унаслідок обмежених можливостей перекидання військ по повітрю і їх підтримки за лінією фронту, а також в силу порівняльний малих темпів просування військ з фронту широкого практичного вживання не отримала. Найбільш значними є: Ст о. Радянській Армії взимку 1942 в районі Вязьми і в 1943 в районі Черкас, а також Ст о. німецько-фашистських військ в 1941 по захвату о. Крит. Англо-американськими військами були проведені в 1944 Нормандська і Голландська операції, в яких використовувалися крупні повітряні десанти. У післявоєнний час у зв'язку з появою і прийняттям на озброєння ядерної зброї, зміною характеру і способів озброєної боротьби, підвищенням бойових і транспортних можливостей авіації, розвитком самих воздушнодесантних військ і діставанням можливості перекидання по повітрю інших військ значення Ст о. різко зросло і вона отримала подальший теоретичний розвиток.
