Повість (англ. tale, франц.(французький) nouvelle, histoire, йому.(німецький) Geschichte, Erzähiung), одна з епічних жанрових форм художньої літератури; її розуміння історично змінювалося. Спочатку, в історії древньої русявий.(російський) літератури, термін «П.» застосовували для позначення прозаїчних (а інколи і віршованих) творів, що не володіють яскраво вираженою експресивністю художньої мови («Повість про розорення Рязані Батиєм», повість про Петре і Февронії, «Повість про Фрола Ськобєєве»; див.(дивися) Повести староруські ) і незалежно від їх жанрового вмісту; всі вони невеликі за об'ємом. В середині 18 ст, коли російськими письменниками був засвоєний термін «роман», жанрові позначення прозаїчного твору втратили чіткість: твори, близькі за об'ємом, називалися по-різному (Ф. А. Емін назвав свого «Мірамонда» романом, а М. М. Хераськов свого «Полідора» — П.). Після Н. М. Карамзіна П. усвідомлювалася вже як прозаїчні твори порівняно малого, а роман — як великого об'єму (А. С. Пушкин випускає «Повести Белкина», але називає романом «Капітанову дочку»). У 1835 В. Г. Белінський дає цій відмінності загальне визначення: він називає П. таким, що «розпався на частини... романом», «главою, вирваною з романа». З 1840-х рр., коли стало з'являтися особливо багато зовсім невеликих за об'ємом прозаїчних творів — розповідей (часто «нарисового» складу), поняття «розповідь» зайняло своє особливе місце в тій же шкалі позначень. Поступово склалася стійка теоретична вистава: «розповідь» — мала форма епічної прози, «повість» — її середня форма, «роман» — велика. Воно переважає і донині.
Проте ще В. Г. Белінський відмітив, що «форма» повести «може вміщати в себе» і «легкий нарис вдач», «саркастичне кепкування над людиною і суспільством», але і «глибоке таїнство душі», «жорстоку гру пристрастей». Інакше кажучи, в прозаїчних творах одного і того ж — хай «середнього» — об'єму може бути розкрите різний жанровий вміст: або нравоопісательноє («кепкування над людиною і суспільством»), або романне («таїнство душі», «гра пристрастей»). А можливо і третє — вміст героїчний (зіткнення суспільних сил). Так, в творчості Н. В. Гоголя є «повести» трьох різновидів жанрового вмісту: «Повість про те, як посварилися...» — «Портрет» — «Тарас Бульба». У творчості А. П. Чехова є такі «повести», які по суті є невеликими (середніми за об'ємом тексту) романами («Три роки», «Моє життя»).
З іншого боку, інколи навіть і великі сюжетні віршовані твори — епічні «поеми», що не мають піднесеної спрямованості, називають «повістями», що ще більш заплутує термінологію. Очевидно, існуюча жанрова термінологія потребує того, що передивляється і уточненні.
Літ.: Белінський Ст Р., Про російську повість і повісті р. Гоголя, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1, М., 1953; його ж, Розділення поезії на пологи і види, там же, т. 5, М., 1954; Кожінов Ст Ст, Повість, в кн.: Коротка літературна енциклопедія, т. 5, М., 1968; Тимофіїв Л. І., Основи теорії літератури, 4 видавництва, М., 1971; Поспелов Р. Н., Проблеми історичного розвитку літератури, М., 1972, с. 152—189.
