Розповідь, мала епічна жанрова форма художньої літератури — невелике за об'ємом змальованих явищ життю, а звідси і за об'ємом свого тексту, прозаїчний твір. Його відмінність від інших прозаїчних форм усвідомлювалася в русявий.(російський) літературі поступово. У 1840-х рр., коли безумовне переважання прози над віршами сповна позначилося, В. Г. Белінський вже відрізняв Р. і нарис як малі жанри прози від романа і повести як більш великих («в р. Буткова немає таланту на романи і повести, і він дуже добре робить, залишаючись в межах... розповідей і нарисів», 1846). Але відмінність між Р. і нарисом довго ще не отримувала ясності. У 2-ій половині 19 ст, коли нарисові твори отримали в русявий.(російський) демократичній літературі щонайширший розвиток, грунтуючись дуже часто на передачі безпосередніх спостережень над життям, відрізняючись документальністю, склалася думка, що до цих пір має прибічники що нариси завжди документальні, Р. же створюються на основі творчої уяви. По ін. думці, Р. відрізняється від нарису конфліктністю сюжету, нарис же — твір в основному описовий. В кінці 19 ст в русявий.(російський) критиці було засвоєно ще одну назву малого прозаїчного жанру — новела, і відмінність малих жанрів ще ускладнилася.
Мабуть, правильніше було б розуміти Р. як малу прозаїчну форму взагалі і розрізняти далі серед Р. твору нарисового (описово-оповідного) типа і новелістичного (конфліктно-оповідного). Нарисового типа Р. зазвичай містять в собі «нравоопісательноє» вміст, розкривають етично-побутовий або етично-цивільний стан якогось соціального середовища, інколи всього суспільства (такі майже всі Р. в «Записках мисливця» І. С. Тургенева, багато — в А. П. Чехова, І. А. Буніна, М. М. Прішвіна, І. Бабеля, До. Р. Паустовського). Подібні Р. незрідка ставали «епізодами» великих описово-оповідних творів, інколи з сатиричним пафосом (такі сатиричні повісті Дж. Свіфта, «огляди» М. Е. Салтикова-щедріна). Р. новелістичного типа змальовують випадок, що розкриває становлення характеру головного героя («Повести Белкина» А. С. Пушкіна, «Вороги» і «Дружина» А. П. Чехова, багато «босяцькі» Р. в М. Горького). Р. цього типа ще з епохи Відродження незрідка, розвиваючи характер одного головного героя, з'єднувалися в крупніший твір —становілісь епізодами рицарських або крутійських пригодницьких романів (такий побудований «донкіхот» М. Сервантеса, «Шахраюй Блаз» А. Р. Лесажа, «Тіль Уленшпігель» Ш. Де Костера). Саме «романного» типа вміст (див. ст. Роман ) і породжує у розповідях-новелах їх гостру конфліктність і швидкі розв'язки. Але буває і так, що новелістичну форму будови сюжету письменник застосовує і для вираження «нравоопісательного» вмісту («Муму» Тургенева, «Смерть чиновника» Чехова, «Макар Чудра» Горького). Бувають також Р. і національно-історичного («епопейного») вмісту: така «Доля людини» М. А. Шолохова. (Про принципове змістовно-структурне розмежування Р. і новели, що існує в радянському літературознавстві, див.(дивися) ст. Новела . )
Літ.: Берковський Н. Я., Про «Повісті Белкина», в його книга: Статті про літературу, М. — Л., 1962; Нагибін Ю., Роздум про розповідь, М., 1964; Нінов А., Сучасна розповідь, Л., 1969; Антонов С., Я читаю розповідь, М., 1973.
