Повести староруські, літературні твори (11—17 вв.(століття)), що охоплюють різних типів оповідання. У літературі Київській Русі були поширені перевідні повісті з повчальними тенденціями і розвиненими сюжетами (повість про Акире Премудрому; повість «О Варлааме і Іоасафе»; військове оповідання «Історія Іудейської війни» Іосифа Флавія; «Александрія»; «Девгенієво діяння» і ін.). Оригінальні росіяни повести спочатку носили легендарно-історичний характер і включалися в літописі (про Олега Віщому, про мести Ольги, про хрещення Владимира і ін.). У подальшому П. д. розвивалися в двох основних напрямах — історіко-епічному і історіко-біографічному. Перше культивувало принципи оповідання про події головним чином військових (повести про міжусобні війни князів; про війни з половцями 11-12 вв.(століття); про татаро-монгольський навалі 13-14 вв.(століття); «Оповідь про Мамаєвом побоїще», 15 ст). Військові повісті часто перетворювалися на обширні белетристичні «історії» («Повість про царя-град», 15 в.; «Історія про Казанське царство», 16 ст, і ін.), у ряді випадків набували фольклорно-епічного забарвлення («Повість про розорення Рязані Батиєм», 14 в.; «Повість про Азовське сидіння», 17 ст, і ін.). До повістей такого типа відносяться дружинно-епічні «Слово про полк Ігореве» (12 ст) і «Задонщина» (14 ст). Військовим повістям властиві патріотичні ідеали, барвистість батальних описів. Серед оповідань про події виділяються також повести, присвячені проблемам державності. Легендарно-історичні оповідання періоду формування Російської централізованої держави присвячувалися спадкоємності світових монархій і походженню династії Рюріковічей (повести «Про Вавілонське царство», «Про князів Володимирських» і ін., 15—16 вв.(століття)). Потім головною темою повістей стає історіко-публіцистічного опис кризи московської державності в «смутний час» і зміни царюючих династій («Повість 1606 років», «Оповідь» Авраамія Паліцина, «Літописна книга» І. Катирева-Ростовського і ін.).
Інший напрям П. д. розробляло принципи оповідання про героїв спочатку заснованого на хрістіансько-провіденциальном, урочисто-риторичному описі діянь видатних князів в боротьбі із зовнішніми ворогами (житія Олександра Невського, Довмонта Псковського, 13 в.; Дмитра Донського, 15 ст); ці твори займали проміжне положення між традиційними військовими повістями і жітіямі святих. Поступове історіко-біографічне оповідання почало переміщати своїх героїв в побутову обстановку: повість про Петре і Февронії Муромських (15—16 вв.(століття)), пройнята казковою символікою; повість про дворянку Юліанії Лазаревськой (17 ст) і ін. Інтерес до подвигів героїв витісняється увагою до взаємин людей, до поведінки особи в побуті, яке, проте, ще обумовлювалося церковно-етичними нормами. Повести біографічного типа розгалужувалися на повчальних житія-автобіографії (житія Авакума, Єпіфанія) і оповідання напівсвітського, а потім і світського характеру, пройняті середньовічно-традиційною мораллю (фольклорно-лірична «Повість про Горе-Злочастії», книжно-белетристична «Повість про Савву Грудцине», 17 ст). Оповідання усе більш відривається від історичної канви і опановує мистецтво сюжетосложення. В кінці 17 ст виникають сатиричні повісті з елементом літературної пародії («Повість про Йоржа Ершовіче», «Шемякин суд» і ін.). Гострі сложнобитовиє ситуації оснащуються натуралістичними деталями, властивими ранній новелі (повести про купцеві Карпе Сутулове і його дружині, 17 в.; «Повість про Фрола Ськобєєве», почало 18 ст). Знов входять в моду перевідні повісті, герої яких русифікуються в казковому дусі («Про Бове-короля», «Про Еруслане Лазаревичі» і ін.), збірки західноєвропейських новел («Велике зеркало», «Фацециі» і ін.). П. д. здійснюють закономірну еволюцію від середньовічного історичного оповідання до белетристичної повісті нового часу.
Літ.: Пипін А. Н., Нарис літературної історії старовинних повістей і казок росіян, СП(Збори постанов) Би, 1857; Орлів А. С., Перевідні повісті феодальної Русі і Московської держави XII—XVII вв.(століття), [Л.], 1934; Старовинна російська повість. Статті і дослідження. Під ред. Н. До. Гудзія, М. — Л., 1941; Витоки російської белетристики. [Отв. ред. Я. С. Лурье], Л., 1970; Історія російської літератури, т. 1, М. — Л., 1958.
