Петлюрівщина, буржуазний націоналістичний рух на Україні під час Громадянської війни 1918—20, назване ім'ям одного з його ватажків — С. Ст Петлюри . Соціальну базу П. складали українське куркульство, місцева буржуазія і націоналістично налагоджена буржуазна інтелігенція. Політичними виразниками і ідейними натхненниками П. були українська буржуазна і дрібнобуржуазна націоналістичні партії — Українська соціал-демократична робоча партія (УСДРП), Українська партія соціал-революціонерів (УПСР), социалісти-самостійникі, соціалісти-федералісти і ін. Своє втілення П. знайшла в політичних режимах Центральної ради і Директорії української . Створена в березні 1917 Центральна рада захопила владу і, проголосивши так звану Українську народну республіку (УНР), стала одним з центрів контрреволюції (не визнала Радянську владу Росії, увійшла до змови з тим, що підняв на Доні заколот А. М. Каледіним, перетворила Київ на притулок для капіталістів, що бігли з Росії, поміщиків, білогвардійців і т.д.). 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад 12(25) грудня 1917 проголосив Україну Республікою Рад; у грудні 1917 — січня 1918 основних сил Центральної ради були розгромлені і майже по всій території України перемогла Радянська влада. Центральна рада, що бігла з Києва, 27.1(9.2) 1918 уклала в Литовський для Бреста договір, по якому австро-німецькі війська в лютому 1918 окуповували майже всю Україну. Проте Центральна рада не виправдала надій окупантів, які розганяли її і 29 квітня 1918 створили маріонетковий режим на чолі з генералом П. П. Ськоропадським, проголошеним гетьманом України (див. Гетманщина ). Після розгону Центральної ради петлюрівці продовжували співробітничати і з окупантами, і з Ськоропадським. У листопаді 1918, коли австро-німецька окупація потерпіла крах, ватажки П. виступили проти гетьмана Ськоропадського і 13 листопада 1918 створили так звану Директорію українську з представників УСДРП, УПСР і самостійников на чолі с В. До. Вінніченко і Петлюрой. В кінці 1918 Директорія захопила владу на більшій частині території України; війська Антанти окуповували південну Україну і Крим. На початку 1919 Директорія уклала з Францією договір, по якому вона визнавала французький протекторат над УНР. 16 січня 1919 УНР оголосила війну Радянської Росії. До квітня 1919 військ УНР були розгромлені Червоною Армією, під владою Директорії залишилася невелика частина Подільської губернії (на кордоні з Польщею), яку удалося утримати завдяки підтримці військ Антанти і так званого «галіцийського корпусу» ліквідованої «Західно-української партійної республіки». Петлюрівці і в цей період не припиняли боротьби проти Радянської влади, а влітку 1919, у зв'язку з наступом денікінців, активізували свої дії. Отримавши допомогу від боярської Румунії, що передала Директорії інтернованою навесні 1919 так званий «запорізький корпус» (що перейшов під ударами Червоної Армії на румунську територію), петлюрівці перейшли в настання і захопили Київ, але були вибиті денікінцями; спроби Директорії добитися угоди з А. І. Деникіним успіху не мали. У жовтні 1919 військ П. були розбиті денікінцями, а потім Червоною Армією; залишки петлюрівців бігли на територію буржуазно-поміщицької Польщі. 21 квітня 1920 Петлюра уклав договір з Польщею, яка визнала «незалежність» України за поступку Польщі Східною Галіциі, Західній Волині і частині Полісся. Коли 25 квітня 1920 белополяки почали настання на українські землі, разом з ними йшли і петлюрівські загони. Після окупації Києва белополякамі (6 травня) в нім почав діяльність націоналістичний «український народний комітет». З санкції інтервентів Петлюра сформував маріонетковий уряд на чолі с В. Прокоповічем. Влітку 1920 Червона Армія вигнала з території України разом з військами буржуазно-поміщицької Польщі і петлюрівців (окремі банди останніх залишалися в Подільській губернії). Спроби Петлюри укласти угоду з Врангелем про спільні дії проти Радянської Росії були безрезультатні; після ліквідації врангельовщини в листопаді 1920 Червона Армія розгромила і петлюрівців. У 1921—22 на Україні ще діяли петлюрівські банди, але до кінця 1922 вони були ліквідовані.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 2, с. 463); Велика Жовтнева соціалістична революція на Україні, т. 1—3, До., 1957; Історія Української РСР, т. 2, До., 1956; Супруненко Н. І., Нариси історії громадянської війни і іноземної військової інтервенції на Україні (1918—20), М., 1966.
