Директорія українська
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Директорія українська

Директорія українська, контрреволюційний буржуазно-націоналістичний центральний орган влади на Україні, утворений лідерами української буржуазно-націоналістичної партії в ніч на 14 листопада 1918 в Білій Церкві в обстановці краху німецької окупації і гетманщини . Головою Д. в. було Ст До. Вінніченко (до лютого 1919), командувачем військами — С. Ст Петлюра (з 10 лютого 1919 він же — голова Д. в.). Виступивши з Білої Церкви 18 листопада 1918, частини Д. в. за підтримки відступаючих німецьких окупаційних військ 14 грудня захопили Київ. З цієї миті на Україні була встановлена буржуазно-куркульська диктатура. Головною соціальною базою Д. в. були куркульство, міська буржуазія. Д. в. демагогичеськи прикривалася соціалістичними фразами: обіцяла передати селянам поміщицьку землю і на місцях встановити владу «трудових» Рад. Насправді ж Д. в. встановила жорстокий контрреволюційний режим, розганяла Ради робочих і селянських депутатів, заарештовувала і розстрілювала більшовиків, революційних робітників і селян. Трудящі України на терор Д. в. відповіли під керівництвом більшовиків масовими повстаннями, створенням повстанських загонів частин Червоної Армії і партизанських загонів. У зовнішній політиці Д. в. орієнтувалася на країни Антанти. 16 січня 1919 Д. в. оголосила війну Радянської Росії. Д. в. погоджувалася віддати під контроль Антанти ж. д.(залізниця), банки, основні галузі промисловості, укласти союз з генералом А. І. Деникіним і створити 300-тисячну армію для боротьби з Радянською владою.

загрузка...

  В січні — квітні 1919 основних озброєних сил Д. в. були розгромлені українськими радянськими військами і повстанцями. Члени Д. в. бігли з Києва, потім з Вінниці. Д. в. і залишки військ були впритул притиснуті до пограничного р. Збруч. Скориставшись настанням Деникіна на Україну і переходом військ колишньої буржуазної Західно-української народної республіки (ЗУНР) на сторону Української ради, війська Д. в. спільно з галіцийським корпусом перейшли в контрнаступ і 30 серпня 1919 увірвалися до Києва, але 31 серпня були вигнані з міста денікінцями. Деникін, здійснюючи великодержавну політику, відмовився від угоди з Петлюрой і до жовтня 1919 розгромив петлюрівців. Галіцийський корпус перейшов на його сторону. Петлюра біг до Варшави, де від імені Д. в. 21 квітня 1920 уклав договір з польським урядом про спільну війну проти Радянської країни. За договором Польща анексувала 162 тис. км 2 української території з населенням 11 млн. чіл. Після закінчення радянсько-польської війни 1920 і повного розгрому петлюрівських банд Петлюра, едінолічно представляючий Д. в. у Варшаві, 20 листопада 1920 своїм указом ліквідовував Д. в.

  Літ.: Громадянська війна на Україні. 1918—20. Сб. документів і матеріалів, т. 1, кн. 1—2, До., 1967; Комунicтічна партiя Україні в резолюцiях i piшеннях з''їздiв i конференцiй, 1918—1956, До., 1958; Ленін Ст І., Про Україну, До., 1957; Супруненко Н. І., Нариси історії громадянської війни і іноземної військової інтервенції на Україні (1918 — 1920), М., 1966; Рібалка I. До., Розгром буржуазно-нацioналicтічної Діректорiї на Українi, Xapкiв, 1962.

  М. А. Рубач.