Петлюра Симон Васильович [5(17). 5.1879, Полтава, - 26.5.1926, Париж], один з ватажків українського контрреволюційного буржуазно-націоналістичного руху в 1918—20 (див. Петлюрівщина ). Народився в сім'ї візника. Був виключений з духовної семінарії за участь в українському націоналістичному русі і емігрував до Львова. З 1900 член Революційної української партії, потім дрібнобуржуазній Українській соціал-демократичній робочій партії. Після повернення до Росії вчителював і працював бухгалтером на Кубані, з 1904 співробітничав в Києві в націоналістичною газетою «Громадьська думання», «Рада», з 1906 редактор газети «Слово». У 1907, ховаючись від переслідувань поліції, виїхав до Петербургу, а потім до Москви, де працював бухгалтером і брав участь в націоналістичних кухлях «Кобзар» і «Громада». З 1912 редактор газети «Українське життя». У 1914 мобілізований в армію, з 1915 був головою Головної контрольної комісії Всеросійського земського союзу по Західному фронту. Після Лютневої революції організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні вибраний у Всеукраїнський військовий комітет Центральної ради в Києві, був його головою, пізніше став секретарем (міністром) Генерального секретаріату Центральної ради по військових справах. Під час гетманщини був головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств. З 14 листопада 1918 член Директорії українською і головний отаман військ Української народної республіки (УНР), а з 10 лютого 1919 голова Директорії. Після розгрому військ Директорії Червоною Армією біг до Варшави і вступив в союз з буржуазно-поміщицькою Польщею. Влітку 1920 біг за кордон. З 1924 жив в Парижі, де був убитий Ш. Шварцбардом з мести за єврейські погроми на Україні.
