Центральна рада
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Центральна рада

Центральна рада, контрреволюційний об'єднаний орган буржуазною і дрібнобуржуазною націоналістичних партій і організацій на Україні в 1917—18. Створена 4 (17) березня 1917 в Києві на засіданні ради Української партії соціалістів-федералістів за участю Української соціал-демократичної робочої партії, Української партії соціалістів-революціонерів, суспільств і організацій. У обігу «До українського народу» 9 (22) березня Ц. р. закликав підтримати буржуазний Тимчасовий уряд. 6—8 (19—21) квітня на т.з. Всеукраїнському національному конгресі представників українських буржуазних і дрібнобуржуазних партій і громадських організацій в Києві склад Ц. р. поповнився до 150 чіл. Для роботи між пленумами Ц. р. в червні виділив виконавський орган — т.з. Малу раду з 30 чіл. (голова — М. С. Грушевський, заступник голови — Ст До. Вінніченко, С. А. Ефремов; члени — А. Ст Никовський, Н. В. Порш і ін.). Друкарський орган Ц. р.— «Bicтi Украïнськоï Центральноï ради». Лідери Ц. р., прагнучи направити український національний рух в буржуазно-націоналістичне русло, намагалися створити «єдиний український національний фронт». На місцях були створені губернські, повіти і міські ради. У квітні — липні 1917 Ц. р. поповнився представниками селян, солдатів, робітників, студентів, вчителів, буржуазії і поміщиків, вибраними на різних з'їздах і конференціях, а також представниками буржуазних і дрібнобуржуазних партій і організацій національних меншин, що проживають на Україні. Всього в травні — липні в Ц. р. було вибрано 643 члени (номінально числилося 815 членів, але брала участь в роботі менше половини). В цей же час почалося формування українських військових часток. Строкатий класовий склад Ц. р. визначив неміцність її соціальної бази, яка розхитувалася внутрішніми протиріччями, що посилилися під впливом тієї, що наростала соціалістичній революції. У цих умовах Ц. р. проводив політику лавірування і обману народних мас демагогічними обіцянками.

  В 1-м-коді універсалові (зверненні декларативно-програмного характеру) 10 (23) червня 1917 Ц. р., всупереч бажанню Тимчасового уряду, проголосив автономію України і створив уряд — Генеральний секретаріат. Але вже в кінці червня Ц. р. пішов на змову з Тимчасовим урядом і в 2-м-коді універсалові [3 (16) липня] фактично відмовилася від автономії, відклавши її здійснення до скликання Всеросійських засновницьких зборів. Відступ з позицій 1-го універсала з'явився наслідком більшовизування пролетарських мас і бідного селянства, які виступали під гаслом пролетарської революції. З відходом значної частини селянства від Ц. р. і зростанням революційних настроїв в армії Ц. р. по відношенню до Жовтневої революції 1917 зайняла ворожу позицію. Скориставшись перемогою революційних сил в жовтневому озброєному повстанні в Києві проти Тимчасового уряду, Ц. р. поцупив до Києва націоналістичні частини, зайняла урядові установи і 31 жовтня (13 листопада) захопила місто. У 3-м-коді універсалові [7 (20) листопада] Ц. р. оголосив себе верховним органом «Української народної республіки» у складі Росії, а в 4-м-коді [11 (24) січня 1918] Ц. р. проголосила «самостійність» України, негласно погодившись на її окупацію австро-німецькимі військами. У листопаді 1917 — січні 1918 Ц. р. вів переговори з СНК(Рада Народних Комісарів) Радянської Росії і в той же час підтримував генерала А. М. Каледіна і ін. білогвардійців, шукав фінансової підтримки в Антанти і вів таємні переговори з австро-німецьким блоком. Всупереч своїм обіцянкам, Ц. р. не вирішив ні аграрний, ні робітник, ні національний питання. СНК(Рада Народних Комісарів) РРФСР в грудні 1917 поводився з маніфестом до українського народу і з ультиматумом до Ц. р., викривши її як оплот контрреволюції [написаний В. І. Леніним 3 (16) грудня, направлений до Києва 4 (17) грудня]. Намагаючись зірвати скликання 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад, Ц. р. зібрав в Києві багаточисельних представників куркульських «спилок» і військових рад, таких, що не мали нічого спільного з Радами. Що відбувся в Харкові 11—12 (24—25) грудня 1917 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад оголосив Ц. р. поза законом. Маси поступово трудящих України переконалися в антинародній політиці Ц. р. Під ударами повсталого народу, Червоної Гвардії і частин Червоної Армії 26 січня (8 лютого) 1918 Ц. р. біг з Києва на Волинь, де 27 січня (9 лютого) уклала зрадницький Литовський для Бреста договір з австро-німецьким блоком, і 1 березня повернулася до Києва разом з австро-німецькимі військами, які у феврале— квітні окуповували майже всю Україну. Ц. р. став маріонеткою в руках інтервентів, але виявилася безсилою подавити визвольну боротьбу із загарбниками і забезпечити вивіз продовольства (головним чином хліби) до Німеччини. Тому 29 квітня герм.(німецький) командування розганяло Ц. р. і замінило її маріонетковим урядом українського поміщика-монархіста гетьмана П. П. Ськоропадського (див. Гетманщина ) .

 

  Літ.: Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 1, с. 691); Велика Жовтнева соціалістична революція на Україні. Сб. документів і матеріалів, т. 1—3, До., 1957; Громадянська війна на Україні 1918—1920. Сб. документів і матеріалів, т. 1, кн. 1, До., 1967; Іргизов А., Манілов В., Яструбів Ф. (сост.), 1917 на Київщині. Хроніка подій, До., 1928; Королівський С. М., Рубач М. А., Супруненко Н. І., Перемога Радянської влади на Україні, М., 1967; Золотарьов А., З icторiï Украïнськоï Центральноï ради, Xapкiв, 1928.