Переяслав-Хмельницький (до 1943 — Переяслав; перейменований в честь Би. Хмельницького ), місто, центр Переяслав-Хмельницького району Київської області УРСР. Розташований на р. Трубеж (приплив Дніпра), в 28 км. від же.-д.(железнодорожний) станції Переяславська (на лінії Київ — Полтава). 24,6 тис. жителів (1974).
Під назвою Переяслав-росіянин вперше згадується в договорі Русі з Візантією 911. У 992 кн. Володимир Святославіч побудував тут фортецю. Будучи пограничним містом Київської держави, грав велику роль в боротьбі проти половців . З 2-ої половини 11 ст центр Переяславського князівства. У 1239 зруйнований татаро-монголамі. З 2-ої половини 16 ст район дислокації Переяславського полку. У 1648—54 один з центрів національно-визвольної боротьби українського народу під керівництвом Би. Хмельницького; тут відбулася Переяславська рада 1654 . У 18—19 вв.(століття) крупний ремісничий і торгівельний центр.(центральний) Радянська влада встановлена в 2-ій половині грудня 1917. З березня 1918 захоплювався австро-німецькимі військами, загонами Директорії і денікінцями. 15 дек.(грудень) 1919 звільнений Червоною Армією. Під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 був окупований (з 17 вересня 1941) німецько-фашистськими військами; звільнений Радянською Армією 22 вересня 1943.
Заводи: сироварний, плодоконсервний, цегельний, ефіромаслічний радгосп-завод. Підприємства легкої (швацька, художніх виробів фабрики; філія Київського виробничого взуттєвого об'єднання) промисловості. Педагогічне училище.
Розкопками (з 1945) відкриті залишки будівель 11—12 вв.(століття): єпископського палацу, храму Михайла (побудований в 1089, зруйнований в 1230 землетрусом) і невеликих церков, прикрашених фресками і мозаїками, житла (напівземлянки) з печами; досліджений земляний вал (кінець 10 ст) з сирцової кладкою, оточуючий детінец і обхідне місто (посад); знайдені уламки глиняного посуду, різні предмети з каменя, кістки, бронзи (у тому числі свічник і хорос — люстра), залоза, фрагменти керамічних труб водопроводу і ін. речі 11—12 вв.(століття) і пізнішого часу. У невеликій церкві-усипальні 1-ої половини 11 ст виявлено склепи і шиферні саркофаги.
Збереглися ансамблі монастирів — Михайлівського (собор, 1646—66) і Вознесенського (собор — 1695—1700; колегіум —18 ст). У 1950-і рр. реконструйований центр П.-Х. (проект планування — 1953—54, архітектор О. М. Гріщенко, І. Л. Дабагян і ін.), у 1974 затверджений генеральний план реконструкції і подальшого розвитку з визначенням кордонів історіко-архітектурніх заповідних зон (архітектор Ст Р. Маєвськая, І. С. Синіцкий і ін.). Пам'ятник на честь 300-ліття возз'єднання України з Росією (бронза, гранує, 1954, скульптор В. П. Вінайкин і ін., архітектор Ст Р. Гнезділов).
Історичний музей, меморіальний музей Р. С. Сковороди, Музей народної архітектури і побуту.
Літ.: Icторiя мicт i ciл Української РСР. Київська область, Київ, 1971.
