Сковорода Григорій Саввіч [22.11(3.12) .1722, с. Чорнухи Полтавської губернії, — 29.10(9.11) .1794, с. Івановка, нині Ськовородіновка Харківської області], український філософ, поет, педагог. Вчився в Києво-могилянській академії. У 1750—53 (по ін. даним, 1747—1750) був за кордоном (Токай, Будапешт, Братислава і ін.); після повернення викладав поетику в Переяславській семінарії, був домашнім вчителем в с. Каврай. З 1759 близько десяти років, з перервами викладав гуманітарні дисципліни в Харківському колегіумі. З 70-х рр. вів спосіб життя мандруючого убогого філософа; вигадування його за життя поширювалися в рукописах.
С. був тісно пов'язаний з традиціями демократичної української культури, з якої черпав зразки народної антиклерикальної сатири. Як селянському просвітителеві йому властиве критичне відношення не лише до феодальної, але і до раннебуржуазной ідеології з її культом матеріального достатку і досягнення успіху.
Філософське учення С., викладене в його діалогах і трактатах, виходить з ідеї трьох «світів»: макрокосму, або всесвіту, мікрокосму, або людини, і третьої, «символічної» реальності, єднальної великий і малий світи, ідеально їх в собі що відображає; її найбільш досконалий зразок є, по С., Біблія. Кожен з цих світів складається з «двох натури»: видимою («тварюка», створений світ) і невидимою («бог»). У виявленні невидимої натури через видиму полягає, по ученню С., основна проблема людського існування, яка вирішується в подвигу самопізнання, у виявленні «внутрішньої», «сердечної», «єдиної» людини. Бог розуміється не лише як зацікавлена в людині особа, але і як безумовна умова реальності, безособова і умоглядна «форма», законоустрояющая «матерію», що дає можливість говорити про тенденцію С. до пантеїзму . При постійному інтересі до біблейської проблематики для С. характерний і напружена увага до античної філософської спадщини (перш за все, традиції платонізму). Етичний пафос, сприйнятий з ветхо- і новозаветних книг, поєднується з пропагандою принципів стоїчної моралі. Ця подвійність симпатій відбита і в стилі філософських вигадувань С., де пророчі інтонації химерно уживаються з прийомами сократічеського діалогу. У тлумаченні Біблії С. дотримується символічного методу александрійської школи (Оріген, Климент Александрійський ) . Мабуть, через Орігена С. сприйняв і античне уявлення про безначальності і нескінченність тварного світу.
Соціальні і педагогічні погляди С. засновані на вченні про «спорідненість», «споріднену працю». «Спорідненість» кожної людини до певного виду діяльності, фізичної або духовної, виявляється через самопізнання; людина, що розпізнала свою «спорідненість», стає воістину щасливий. Згідно С., лише через те, що духовне влаштувало окремої особи можна прідті до ідеалу досконалого людського суспільства. Т. до. не всяка людина здібна до творчого зусилля самопізнання, виникає проблема соціальної педагогіки. Ідеальний педагог у С. нагадує сократовськую «родовспомогательніцу»: завдання наставника — не навіювання, не інтелектуальний диктат, а ненастирлива, делікатна допомога учневі, зайнятому пошуком дійсного покликання, «спорідненості».
С. належить збірка віршів «Сад божественних піснею», в якому переважають традиції староукраїнської пісенної лірики, збірка байок в прозі. Літературній манері С. властиві експресивність образів, контрастні переходи від патетики до гумору або гротеску велика кількість метафор, антитез, крізних мотивів, символів. Демократизм стилю, діалогічна, «багатоголоса» форма вираження ідей ще за життя С. сприяли широкій популярності вигадувань і особи мандруючого філософа. Критичні мотиви віршів і байок С., їх своєрідна стилістика були сприйняті і розвинені надалі українською літературою.
Соч.: Соч., Хар., 1894; Повне зiбрання творiв, т. 1 — 2, До., 1973; Соч., т. 1 — 2, М., 1973.
Літ.: Ерн Ст Ф., Р. С. Сковорода, М., 1912; Багалiй Д., Украiнський мандрованій (філософ Р. Сковорода, [Хар.], 1926; Попів П. М., Грігорiй Сковорода, До., 1960; Редько М., Свiтогляд Р. С. Ськовороді, Львiв, 1967; Берковіч Е. С., Ставінська Р. А., Штрайміш Р. 1., Р. Сковорода. Бioбiблioграфiя, Хар., 1968; Hiженець А. М., На зламi двох свiтiв, Хар., 1970; Педагогiчнi iдеi Р. С. Ськвороді. Сб. ст., До., 1972; Курців І. А., Григорій Сковорода, М., 1972; Махновець Л., Грігорiй Сковорода, До., 1972; Лощиц Ю. М., Сковорода, М., 1972.
