Половці, кипчаки, кипчаки, кумани, російське найменування в основному тюркоязичного народу монголоїда, що прийшов близько 11 ст із Заволжья в причорноморські степи. Основним заняттям П. було кочове скотарство. До 12 ст в П. починають виділятися окремі ремісничі спеціальності: коваля, хутровика, чоботаря, сідельника, лучника, кравця і ін. Жили П. в юртах. Взимку владнували стоянки на берегах річок. П. вірили в добрих і злих духів. Померлим ставили пам'ятники — кам'яні статуї. У 11 ст П. знаходилися на стадії розкладання первобитнородового будуючи і утворення класового (феодального) суспільства. У них вже вичленяли окремі сім'ї, глави яких називалися беями. Сім'ї об'єднувалися в пологи, бекамі, що очолювалися. Пологи об'єднувалися в орди, на чолі яких стояли солтани. Декілька орд утворювали плем'я. Племенами управляли хани. В П. існувало право кровної помсти. Важливу роль в їх житті, як і ін. кочівників, грали грабіжницькі війни. Військо П. складалося з легкої і важкої кінноти і відрізнялося великою рухливістю. У битвах брали участь і жінки. У 1054 П. вперше зіткнулися з росіянами. Багато разів нападали на російські землі, завдаючи важких поразок військам київських князів (у 1068, 1092, 1093, 1096). П. здійснювали походи і на Угорщину (1070, 1091, 1094) і Візантію (1087, 1095). У 1091 вони допомогли візантійському імператорові Олексію Комніну розгромити печенігів у долині р. Гебр. На початку 12 ст київським князям Святополку Ізяславічу і Володимиру Мономаху удалося організувати ряд звитяжних походів проти П. (1103, 1106, 1107, 1109, 1111, 1116), в результаті яких в Подонье залишилася кочувати лише невелика орда хана Сарчака. Його брат Отрок з 40 тис. П. пішов на Кавказ до грузинського царя Давиду Строїтелю . П. були використані Грузією для боротьби проти тюрок-сельджуков. Похід частини П. на Болгарію Волжсько-камськую в 1117 успіху не мав. Після смерті Володимира Мономаха (1125) відбувається об'єднання П. на Доні. Багато російських князів одружувалися на знатних половчанках, поселяли П. в межах Русі, давали їм міста і використовували їх як військову силу. У 70—80-і рр. 12 ст натиск П. на Русь знов посилюється. Проте походи військ російських князів підірвали сили П. В 1223 П. були двічі розгромлені монголами — на Північному Кавказі і в битві на р. Калке, де П. були союзниками російських князів. В результаті монголо-татарської навали частина П. увійшла до складу Золотої Орди, ін. частина переселилася до Угорщини, де кочівникам надали місця для поселення і вони були прийняті на військову службу. Боротьба російського народу с П. відбита в літописах і в «Слові про полк Ігореве».
Літ.: Плетнева С. А., Печеніги, торки і половці в південноросійських степах, в збірці: Матеріали і дослідження по археології СРСР № 62, М., 1958; Пашуто Ст Т., Зовнішня політика Древньої Русі, М., 1968; Федоров-Давидов Р. А., Кургани, ідоли, монети, М., 1968; Котляр Н. Ф., Половці в Грузії і Володимир Мономах, в збірці: З історії українсько-грузинських зв'язків, [Сб. доповідей], Тб., 1968; Мургулія Н. П., До питання переселення половецької орди до Грузії, в збірці: З історії українсько-грузинських зв'язків До., 1971; Рибаків Би. А., Перші століття російської історії, М., 1964; його ж, «Слово про полк Ігореве» і його сучасники, М., 1971.
