Паралінгвістіка, розділ мовознавства, що вивчає звукові засоби, супроводжуючі мова, але що не відносяться до мові, особливості гучності, зміни мелодики, що не кодифікують, розподіл пауз, звуки — «заповнювачі» пауз (типа російського «ммм...») і т.д. Поняття П. було введене в кінці 40-х рр. 20 ст американським лінгвістом А. Хиллом; у радянській науці явища П. були предметом вивчення ще в 30-х рр. («Екстранормальна фонетика» Н. Ст Юшманова ). У більш розширеному розумінні П. вивчає також особливості міміки і жестикуляції в процесі спілкування (т.з. кінесику). У сучасному радянському мовознавстві П. приділяється велика увага як в зв'язку із загальним теоретичним інтересом до структури і протіканню процесів спілкування, так і в практичному плані (мовна дія, пізнання емоційного стану по мові і т.п.).
Літ.: Миколаєва Т. М., Успенський Би. А., Мовознавство і паралінгвістіка, в збірці: Лінгвістичні дослідження по загальній і слов'янській типології, М., 1966, Колшанський Р. Ст, Паралінгвістіка, М., 1974.
