Папірологія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Папірологія

Папірологія (від папірус і ...логия ), спеціальна історико-філологічна дисципліна, відгалуження палеографії . Термін «П.» декілька ширше за предмет, що вивчається цією дисципліною: у завдання П. входить читання, інтерпретація і видання лише грецьких, латинських пізніх (римського і візантійського часу еллінізму) демотічеських і коптських папірусів, а також написів на глиняному череп'ї (остраконах) і на дерев'яних табличках, що прикріплялися до мумій. Ієратічеськие, ранні демотічеськие, староєврейські, арамійські і ін. папіруси вивчаються єгиптологією, семітологією і ін. дисциплінами. П. вивчає і класифікує папіруси по періодах, місці, вмісті, вивчає форми і видозміну букв і знаків, особливості граматики і стилю мови папірусів і т. д. За змістом папіруси діляться на ділових і літературних. До ділових відносяться різного роду постанови, судові справи, купчі, контракти, описи, службове і особисте листування і т. д. Літературні папіруси включають вигадування античних письменників і учених.

  Перші грецькі тексти папірусів були знайдені в 1752 в Геркулануме (Італія) і в 1778 в Єгипті. Протягом наступних ста років знахідки папірусів продовжувалися, проте справжній поштовх вивченню папірусових текстів і виникненню П. як самостійної дисципліни був дан масовими знахідками у Файюме (Єгипет) в 1877—78. Після цього почалися спеціальні пошуки папірусів, що супроводилися їх вивченням і переведеннями. На початку 90-х років дублінський учений Дж. Магаффі опублікував папіруси, виявлені в Файюме в кінці 80-х рр. В. М. Пітрі Фліндерсом; англійський учений Ф. Кеніон опублікував в 1891 знайдену в Єгипті «Афінську політію» Арістотеля і в 90-і рр. видав багаточисельні папіруси Британського музею, як літературні (твори Герода, Бакхиліда), так і господарські. З 1898 почалося видання папірусів, розкопаних в Оксирінхе англійськими ученими Б. Гренфеллом і А. Хантом. Серед оксирінхських папірусів — безліч уривків з творів древніх авторів (Гесиода, Алкея, Сапфо, Піндара, Есхіла, Софокла, Евріпіда і ін.), що не збереглися в середньовічних рукописах. З кінця 19 ст французькі учені П. Жуге, Р. Лефевр, Т. Рейнак і ін. почали видання багаточисельних грецьких господарських і літературних папірусів, а також уривків п'єс Менандра (Р. Лефевр). У 1900 німецьким ученим В. Вількеном був заснований журнал «Archiv für Papyrusforschung und verwandte Gebiete», що став центральним органом папірологов (у 1971 вийшов т. 21). У перші десятиліття 20 ст було почато видання, поряд з оксирінхськимі папірусами, багаточисельних папірусів, що зберігаються в найбільших світових зборах: багатотомні видання папірусів Берлінських музеїв і ін. музеїв Німеччини під керівництвом У. Вількена і ін. німецьких учених (Ст Шубарта, Ф. Прейзігке і ін.); видання «Папірусів грецьких і латинських» (Флоренція, з 1912), зроблене під керівництвом італійського ученого Дж. Вітеллі; видання радянськими ученими Р. Ф. Церетелі, О. Крюгером, П. Ернштедтом «Папірусів російських і грузинських зборів» (т. 1—5, 1925—35).

  Величезна кількість матеріалів, що виявилися в руках учених, дозволила вже на початку 20 ст перейти до узагальнення даних П. В останні десятиліття в публікації і дослідженні папірусів беруть участь багато наукових установ. Продовжується випуск «Оксирінхських папірусів» (на 1 січня 1973 вийшов 41 т.) за участю англійських учених Е. Тернера, С. Роберта, Е. Хандлі і др.; швейцарськими вченими Ст Мартеном, Р. Кассером і ін. опубліковані папіруси із зборів І. Бодмера і ін. видання. З 1946 виходить у Варшаві «Journal of Juristic papyrology», заснований польським ученим Р. Таубеншлагом, з 1967 — «Zeitschrift für Papyrologie und Epigraphik» під керівництвом Р. Меркельбаха (ФРН); у них постійно друкуються нові публікації папірусів, а також наукові статті по П. Продолжаєтся видання спеціальних папірологічних журналів: «The Journal of Egyptian Archaeology» (L., 1914—),»aegyptus» (Mil., 1920—), «Chronique d''egypte» (Bruss., 1927—), «Etudes de papyrologie» (Cairo, 1932—) і ін. Міжнародною асоціацією папірологов (заснована в 1947, центр Брюссель) скликаються міжнародні конгреси з П.

  Основні центри зберігання і вивчення папірусів: Єгипетський музей, Каїр (Єгипет); Британський музей, Лондон (Великобританія); Державний музеї в Берліні (ГДР); Лувр, Париж (Франція); Австрійська національна бібліотека, Відень; інститут папірології, Марбург (ФРН); бібліотека Медічи— Лауренциана, флоренція (Італія); Колумбійський університет, Нью-Йорк, і університет Мічігану (США); Варшавський університет (ПНР) і ін. У СРСР — Державний Ермітаж і бібліотека ним. М. Е. Салтикова-щедріна, Ленінград; Державний музей образотворчих мистецтв ним. А. С. Пушкіна, Москва; інститут рукописів Грузинською АН(Академія наук) РСР, Тбілісі, і ін.

  Літ.: Бузеськул Ст П., Відкриття XIX і нач. XX століття в області історії стародавнього світу, ч. 2 — Грецький світ, П., 1924; Церетелі Р. Ф., Папірологія в СРСР, «Праці Тбіліського гос.(державний) університету», т. 4, 1936; Фіхман І. Ф., Радянська папірологія і вивчення соціально-економічної історії греко-рімського Єгипту в 1917—1966, «Вісник древньої історії», 1967 № 3; Mitteis L., Wilcken U., Grundzüge und Chrestomathie der Papyruskunde, Bd I—2, Lpz.— B., 1912 (літ.) (перепечат. у 1963); Schubart W., Einführung in die Papyruskunde, B., 1918; Preisendanz K., Papyruskunde und Papyrusforschung, Lpz., 1933; Turner Е., Greek papyri. An Introduction, Oxf., 1968; Montevecchi 0., La papirologia, Torino, 1973.