Палеонтологія лінгвістична
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Палеонтологія лінгвістична

Палеонтологія лінгвістична, лінгвістична і допоміжна історична дисципліна, що використовує мовні дані для здобуття інформації про історію носіїв мов (географічна і тимчасова локалізація етносів, етногенез) і їх матеріальної і духовної культури в допісьменний період. Термін введений швейцарським лінгвістом А. Пікте («Les origines indo-européennes ou les Aryas primitifs. Essai de paléontologie linguistique» v. 1—2, 1859—63). П. л. використовує мовні факти трьох типів. 1) Що реконструюються методами етимології і порівняльно-історичного мовознавства слова і коріння допісьменних мов («праязиков» мовних сімей і ін.). Семантика цих слів і коріння свідчить про реалії, що існували у відповідній культурі або в природному оточенні етносу. Наприклад наявність в загальноіндоєвропейській мові розвиненої тваринницької термінології, термінів землеробства і назв судин при майже повній відсутності назв металів вимагає приурочування загальноіндоєвропейської епохи до неоліту. 2) Дослідження запозичень в допісьменних мовах показує одночасність існування різних древніх етносів, їх культурні зв'язки і незрідка їх географічне сусідство. Наприклад, декілька десятків запозичень в загальноіндоєвропейській мові з семітської говорить про одночасність існування обох етносів і про їх географічну близькість (судячи по індоєвропейсько-семітсько-картвельським культурним контактам, індоєвропейська спільність прадавньої пори повинна була розташовуватися в районі Малої Азії, перемістившись пізніше до Південно-східної і Центральної Європи). Також встановлюється одночасність і географічне сусідство угро-фінською і індоїранськой мовних общностей. 3) Лінгвістичне дослідження топонімів дає інформацію про древньому розселенні етносів.

загрузка...

  Індоєвропейська П. л. («наука про індоєвропейські старовини») досягла значних успіхів в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) (Б. Дельбрюк, «Die indogermanischen Verwandtschaftsnamen», 1889, О. Шрадер, «Sprachvergleichung und Urgeschichte», 1883, і ін.). Скептичне відношення до П. л., поширене в 30—40-і рр. 20 ст, пояснювалося методологічно незрілим підходом науки до порівняльно-історичного мовознавства. У 2-ій половині 20 ст П. л., користуючись уточненими методами реконструкції семантики (звернення до цілих семантичних систем замість окремих слів, облік історико-культурних і порівняльно-етнографічних даних і пр.), успішно застосовується до індоєвропейського, семітського, уральського і ін. мовному матеріалу і з найбільшою надійністю — до дослідження пізніших епох (спільнослов'янською, древнегерманськой і інших).

  Літ.: Іванов Ст Ст, Соціальна організація індоєвропейських племен за лінгвістичними даними, «Вісник історії світової культури», 1957 № 1; Ілліч-Світич Ст М., Прадавні індоєвропейсько-семітські мовні контакти, в кн.: Проблеми індоєвропейського мовознавства, М., 1964; Трубачев О. Н., Реміснича термінологія в слов'янських мовах. (Етимологія і досвід групової реконструкції), М., 1966; Герценберг Л. Р., Морфологічна структура слова в древніх індоїранських мовах, Л., 1972; Schrader О., Nehring A., Reallexikon der indogermanischen Altertumskunde, 2 Aufl., v. 1—2, В.— Lpz., 1917—29; Ebert M., Reallexikon der Vorgeschichte, Bd. 1—15, Ст, 1924—32; Devoto G., Origini indeuropee, Firenze, 1963; Hajdu P. Über die alten Siedlungsräume der uralischen Sprachfamilie, «Acta linguistica Academiae scientiarum Hungaricae», 1964, t. 14, fasc. 1 — 2; Benveniste E., Le vocabulaire des institutions indo-européennes, v. 1—2, P., 1969.

  А. Б. Долгопольський.