Орбелі Леон (Льовон) Абгаровіч [25.6(7.7) .1882, Єреван, — 9.12.1958, Ленінград], радянський фізіолог, академік АН(Академія наук) СРСР (1935; член-кореспондент 1932), АН(Академія наук) Вірменською РСР (1943), АМН СРСР(Академія медичних наук СРСР) (1944), заслуженого на діяча науки РРФСР (1934), Герою Соціалістичного Труда (1945), генерал-полковник медичної служби. Брат І. А. Орбелі . У 1904 закінчив Військово-медичну академію в Петербурзі. У 1907—20 в інституті експериментальної медицини. Найближчий учень і співробітник І. П. Павлова . У 1918—57 керував фізіологічною лабораторією Наукового інституту ним. П. Ф. Лесгафта, в 1920—31 професор 1-го Ленінградського медичного інституту. У 1925—1950 начальник кафедри фізіології Військово-медичної академії ним. С. М. Кирова, в 1943—50 її начальник. Директор Фізіологічного інституту ним. И. П. Павлова АН(Академія наук) СРСР (1936—50) і інституту еволюційної фізіології і патології вищої нервової діяльності ним. И. П. Павлова АМН СРСР(Академія медичних наук СРСР) (1939—50). У 1939—48 академік-секретар Відділення біологічних наук, в 1942—46 віце президент АН(Академія наук) СРСР. У 1956 організував і очолив інститут еволюційної фізіології ним. И. М. Сеченова АН(Академія наук) СРСР. Послідовно застосовуючи принципи дарвінізму у вивченні фізіологічних функцій, О. розвинув новий науковий напрям — еволюційну фізіологію. Особливу увагу приділяв вживанню еволюційних принципів при вивченні всіх ланок нервової системи тварин і людини. Досліджуючи симпатичну нервову систему, виявив її адаптаційно-трофічну функцію, чим сприяв рішенню питання про роль симпатичних нервів в організмі. Обгрунтував нове уявлення про функцію мозочка, показавши, що мозочок не лише управляє моторною координацією, але і регулює вегетативні функції організму. Великий вклад зроблений О. в розробку проблеми болю і у фізіологію аналізаторів . Поряд з детальним вивченням окремих рецепторних апаратів О. досліджував взаємодію аферентних (чутливих) систем. Вивчаючи діяльність центральної нервової системи, особливу увагу приділяв впливу підкіркових центрів на функціональний стан кори головного мозку. Активно сприяв розвитку фізіології людини, особливо у зв'язку з проблемами життєдіяльності в незвичайних і екстремальних умовах: організував і очолив роботи по удосконаленню водолазної справи; брав участь у вивченні ряду проблем авіаційної фізіології і медицини. Організував першу в СРСР Лабораторію вікової фізіології. Під керівництвом О. отримали розвиток дослідження фізіології і патології вищої нервової діяльності людини. Державна премія СРСР (1941), премія ним. И. П. Павлова АН(Академія наук) СРСР (1937), золота медаль ним. И. І. Мечникова АН(Академія наук) СРСР (1946). Член Паризького біологічного суспільства (1930), Німецькій академії дослідників природи «Леопольдіна» (1931) і ін. зарубіжних АН(Академія наук) і суспільств. Нагороджений 4 орденами Леніна, 4 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Лекції з фізіології нервової системи, Л. — М., 1934; Питання вищої нервової діяльності. Лекції і доповіді, М. — Л., 1949; Ізбр. праці, т. 1—5, М. —Л., 1961—68 (є літ.(літературний) у т. 1, с. 13—48); Спогади [про І. П. Павлове], М. — Л., 1966.
Літ.: Лейбсон Л. Р. Леон Абгаровіч Орбелі, Л., 1973.
