Нервовий центр, сукупність нервових клітин (нейронів ) , більш менш строго локалізована в нервовій системі і така, що неодмінно бере участь в здійсненні рефлексу, в регуляції тієї або іншої функції організму або одній із сторін цієї функції. У простих випадках Н. ц. складається з декількох нейронів, створюючих відособлений вузол (ганглій). Так, в деяких рак биттям серця керує сердечний ганглій, що складається з 9 нейронів. У високоорганізованих тварин Н. ц. входять до складу центральної нервової системи і можуть складатися з багатьох тисяч і навіть мільйонів нейронів.
В кожен Н. ц. по вхідних каналах — відповідних нервових волокнах — поступає у вигляді імпульсів нервових інформація від органів чуття або від ін. Н. ц. Ця інформація переробляється нейронами Н. ц., відростки (аксони ) яких не виходять за його межі. Кінцевою ланкою служать нейрони, відростки яких покидають Н. ц. і доставляють його командні імпульси до периферичних органів або ін. Н. ц. (вихідні канали). Нейрони, складові Н. ц., зв'язані між собою за допомогою збуджуючих і гальмівних синапсів і утворюють складні комплекси, так звані нейронні мережі. Поряд з нейронами, які збуджуються лише у відповідь на нервові сигнали, що приходять, або дію всіляких хімічних подразників, що містяться в крові, до складу Н. ц. можуть входити нейрони-ритмоводії (англ. pacemaker neurones), що володіють власним автоматизмом; їм властива здатність періодично генерувати нервові імпульси.
З представлення о Н. ц. витікає, що різні функції організму регулюються різними частинами нервової системи. Локалізацію Н. ц. визначають на підставі дослідів з роздратуванням, обмеженим руйнуванням, видаленням або перерізанням тих або інших ділянок головного або спинного мозку. Якщо при роздратуванні даної ділянки центральної нервової системи виникає та або інша фізіологічна реакція, а при його видаленні або руйнуванні вона зникає, то прийнято вважати, що тут розташований Н. ц., що впливає на дану функцію або бере участь у визначеному рефлексі. Це уявлення про локалізацію функцій в нервовій системі (див. Кора великих півкуль головного мозку ) багатьма фізіологами не розділяється або приймається з обмовками. При цьому посилаються на експерименти, що доводять: 1) пластичність певних ділянок нервової системи, її здібність до функціональних перебудов, компенсуючих, наприклад, втрати мозкової речовини; 2) що структури, розташовані в різних частинах нервової системи, зв'язані між собою і можуть надавати дію на виконання однієї і тієї ж функції. Це давало привід одним фізіологам зовсім заперечувати локалізацію функцій, а ін. розширювати поняття Н. ц., включаючи в нього всі структури, що впливають на виконання даної функції. Сучасна нейрофізіологія долає цю розбіжність, користуючись уявленням про функціональну ієрархію Н. ц., згідно з яким окремі сторони одній і тій же функції організму управляються Н. ц., розташованими на різних «поверхах» (рівнях) нервової системи. Координована діяльність Н. ц., складових ієрархічну систему, забезпечує здійснення певної складної функції в цілому, її пристосовний характер. Один з важливих принципів роботи Н. ц. — принцип домінанти — сформульований А. А Ухтомським (1911—23).
Літ.: Загальна і приватна фізіологія нервової системи, Л., 1969; фізіологія людини, під ред. Е. Б. Бабиного, 2 видавництва, М., 1972.
