Метод художній, система принципів, керівників процесом створення творів літератури і мистецтва. Категорія М. х. була введена в естетичну думку в кінці 1920-х рр., ставши одним з основних понять марксистської теорії художньої творчості. Відкидаючи всі іррационалістічеськие тлумачення творчого акту: релігійно-містичне, інтуїтивістське, психоаналітичне і т.п., — марксистська наука виходить з того, що наскільки б ні була значительна роль інтуїтивно-несвідомих моментів діяльності художника, його творчість має в основі своїй свідомий і цілеспрямований характер. Про це свідчить як внутрішня логіка самих витворів мистецтва, так і всілякі непрямі дані: теоретичні трактати, що створювалися художниками, передмови, маніфести, листи, бесіди, повчання учням і т.п., — які говорять про потребу і про здатність письменника, живописця композитора, режисера усвідомити, сформулювати і обнародувати установки своєї творчої практики. Поняття «М-код. х.», в основі якого лежить філософська категорія метод, фіксує цю усвідомленість основних устремлінь художнього мислення, уяви, таланту.
Оскільки метод художника, складаючись в конкретному соціальному і культурному середовищі, виявляє, при всій його унікальності, більш менш глибоку спільність з методами ін. художників цього ж часу, цій же ідейно-естетичній орієнтації, остільки історик художньої культури має право вичленяти загальну структуру М. х., лежачу в основі цілих художніх течій, стилів, напрямів; так, говорять о М. х. класицизму, романтизму, критичного реалізму, символізму і т.д.
М. х. виробляється кожним художником самостійно, в ході формування його творчості, під впливом всього його світобачення (системи його естетичних, етичних, релігійних, філософських, політичних переконань). Природно, що серйозні зміни світобачення ведуть до перетворення М. х. (такий був, наприклад, перехід А. С. Пушкина від романтичного методу до реалістичного або рух М. В. Нестерова від символізму до соціалістичного реалізму). Природно і те, що наявність більш менш гострих протиріч в світобаченні художника невідворотно веде — як це було показано Ф. Енгельсом на прикладі О. Бальзака і В. І. Леніним в аналізі поглядів і творів Л. Толстого — до внутрішньої суперечності і самого М. х.
конкретніше розуміння М. х.: його основних елементів, характеру їх зв'язку, співвідношення методу і стилю і т.д. — викликає до цих пір серйозні розбіжності у сов.(радянський) учених. М. х. (інколи його називають творчим або художньо-мистецьким методом) визначається то як «принцип образного віддзеркалення життя» (Р. Н. Поспелов), то як «принцип відбору і оцінки письменником явищ дійсності» (Л. І. Тимофіїв), то як «певний спосіб образного мислення» (Ю. Б. Борев), то як сукупність «принципів художнього відбору», «способів художнього узагальнення», «принципів естетичної оцінки», «принципів втілення дійсності в образи мистецтва» (О. Ст Лармін), то як «система принципів, покладених художником в основу його практичної діяльності», система, ізоморфна структурі створюваного витвору мистецтва (М. С. Каган).
Оскільки структура мистецтва складається із співвідношення чотирьох основних компонентів — пізнання життя, її оцінювання, її перетворення і знакового вираження отримуваною т.ч. художній інформації остільки М. х. повинен необхідно містити чотири відповідні установки. Його пізнавальна установка визначає, в які області буття спрямовується енергія художнього пізнання (наприклад, в сферу соціальну або біологічну) і як співвідносить воно в образі загальне і одиничне; оцінна установка М. х. визначає характер затверджуваної художником (або художнім напрямом) системи цінностей (релігійною або світською, гражданственной або аполітичною) і той спосіб (відкрито тенденційний або прихований, емоційно-голий або умоглядний), яким це робиться; творча установка М. х. визначає принципи перетворення життєвої даності в художні образи (що зберігають правдоподібність або що порушують її і т.д.) і принципи матеріального конструювання художні форми; нарешті, семіотична установка М. х. визначає спосіб перетворення даної конструкції в систему образних знаків, в особливий «художній мова». При цьому слід мати на увазі, що йдеться про динамічній системі, яка здатна міняти своє стану завдяки зміні співвідношення складових її елементів (наприклад, в методі критичного реалізму на перший план виходить пізнавальна установка і т.п.). Одна з істотних особливостей соціалістичного реалізму полягає в урівноваженні всіх установок М. х. (принцип єдність партійності і правдивості, єдності віддзеркалення і творчого перетворення реальності, єдності вмісту і форми, поетичного сенсу і художньої мови), хоча особливості різних видів, пологів і жанрів мистецтва роблять цю рівновагу рухливою, забезпечуючи кожному виду, роду і жанру збереження і розвиток його естетичної своєрідності в межах єдиного М. х.
Літ.: Гельфанд М., Зонін А., До дискусії про творчий метод, «Друк і революція», 1930 № 4; Маца І. Л., Творчий метод і художній спадок, М., 1933; У спорах про метод. Сб. ст., Л., 1934; Творчий метод. Сб. ст., М., 1960; Днепров Ст, Проблеми реалізму, Л., 1960; Реалізм і його співвідношення з іншими творчими методами. [Сб. ст.], М., 1962; Ськвозников Ст Д., Творчий метод і образ, в кн.: Теорія літератури, М., 1962; Художній метод і творча індивідуальність письменника. [Сб. ст.], М., 1964; Лармян О. Ст, Художній метод і стиль, М., 1964; Тимофіїв Л. І., Основи теорії літератури, 3 видавництва, М., 1966; Борев Ю. Б., Естетика, М., 1969; Каган М. С., Лекції з марксистсько-ленінської естетики, 2 видавництва, Л., 1971; Поспелов Р. Н., Проблеми історичного розвитку літератури, М., 1972.
