Литовці [самоназваніє — летувя і (lietuviai)], нація, основне населення Литовською РСР. Чисельність Л. у СРСР 2665 тис. чоловік (1970, перепис), з них в Литовській РСР 2507 тис. чоловік, в ін. республіках (головним чином північний захід РРФСР, Латвія, Білорусія) 158 тис. чоловік. Понад 500 тис. Л. живе за кордоном (головним чином в США, а також в Західній Європі, Канаді, Польщі, Південній Америці і Австралії). Більшість цих Л. (окрім тих, що живуть в Польщі) — нащадки емігрантів кінця 19 — почала 20 вв.(століття) Л. говорять на литовській мові . Віруючі Л. — головним чином католики. Основою формування Л. були різні балтійські племена скотарів і землеробів, предки яких в кінці 3 — початку 2-го тис. до н.е.(наша ера) проникли в басейн рр. Нямунас (Німан) і Даугава, несучи з собою розвинену неолітичну культуру шліфованих човноподібних бойових сокир. Повністю до складу литовської народності з цих племен увійшли власне Л., або аукштайти (літва в російських літописах), жемайти (жомойть, жмудь), ськальви (шалави) і надрави. Увійшли до складу Л. також частина судавов (ятвяги), південні групи куршей (корсь), земгалов (земігола) і селов. У 9—12 вв.(століття) н.е.(наша ера) з розвитком продуктивних сил (землеробство ріллі, тваринництво, металургія заліза і ін. ремесла) посилюється взаємодія між територіально-племінними групами Л., зростає серед них соціальна диференціація, виникають ранньофеодальні стосунки, поступово складається литовська народність. Етнічній консолідації Л. сприяла освіта в 1-ій половині 13 ст Литовської держави, яка окріпнула у впертій боротьбі з агресивним Тевтонським орденом (див. також Лівонський орден ) . Усередині держави протягом 14—16 вв.(століття) зміцнювалися зв'язки Л. з східнослов'янськими народами — росіянами і білорусами. Боротьба з орденом зближувала Литву з Польщею. Прийняття в кінці 14 ст феодальною верхівкою Л. католицтва, що довго ще залишався чужим народним масам, також сприяло полонізації литовських поміщиків і поширенню серед них польської мови. Проте більшість селян стійко зберігали рідну мову, самобутню матеріальну і духовну культуру. Навіть Л. Клайпедського краї (Memelland) що попали в 13 ст під владу Тевтонського ордена і що піддавалися впродовж декількох століть насильницької германізації, не втратили своєї етнічної самосвідомості. В період феодалізму з характерною для нього економічною відособленістю окремих районів усередині єдиного литовського народу виділилися місцеві етнографічні групи, що розрізняються між собою по діалектах і деяких культурно-побутових особливостях. Окрім жемайтов і аукштайтов, що зберігали локалізацію древніх племен, такими групами були, наприклад, дзуки на Ю.-В.(південний схід) Литви (нащадки частини судавов), південні занеманци — капси і північні занеманци — занавіки. У 1795 і 1815 етнічна територія Л. (окрім краю Клайпеди) увійшла до складу Російської імперії. У 2-ій половині 19 ст в Литві складається литовська нація. У 1919—40 Литва — буржуазна республіка (Вільнюський край в 1920—39 був у складі Польщі). У 1940 увійшла до Союзу РСР. Литовський народ пішов по дорозі соціалістичного і комуністичного розвитку і консолідувався в соціалістичну націю. Л. створили всіляку матеріальну і духовну культуру, що володіє багатьма своєобразнимі національними особливостями. Про історію, економіку і культуру Л. див.(дивися) в ст. Литовська РСР .
Літ.: Народи Європейської частини СРСР, т. 2, М., 1964 (бібл.); Lietuviu etnografijos bruožaj, Vilnius, 1964; Is lietuviu kulturos istorijos, v. 1—4, Vilnius, 1958—64; Lietuvos TSR istorija, t. 1—4, Vilnius, 1937—65; Voikaite-kulikauskiene R., Lietuviai IX—XII amžiais, Vilnius, 1970; Lietuvininkai, Vilnius, 1970; Rimantiene R., Pirmieji Lietuvos gyventojai, Vilnius, 1972.
