Кровообіг штучний, різні способи підтримки кровообігу і обміну речовин в організмі (або в окремих його частинах і органах) на оптимальному рівні за допомогою перфузії (пропускання крові або кровозамінної рідини), здійснюваної спеціальним апаратом (див. Штучного кровообігу апарат ) . До. і. залежно від свідчень проводиться в різних варіантах. Загальна перфузія — повне виключення серця і легенів з кровообігу з тимчасовою заміною їх апаратом До. і. — застосовується при деяких операціях на серці і крупних судинах. Допоміжною перфузією користуються при необхідності тимчасового полегшення роботи серця і легенів механічними засобами, наприклад при сердечній і легеневій недостатності, при виведенні організму із стану клінічної смерті (див. Реанімація ) . Регіонарна, або ізольована, перфузія, при якій механічно перфузіруєтся лише частина організму або окремі органи, тимчасово позбавлені нормального припливу крові, проводиться при лікуванні деяких захворювань і пошкоджень (ендартеріїт облітеруючий, деякі злоякісні пухлини і ін.). При лікуванні пухлин в перфузат (тобто в рідину, що пропускається) вводять великі дози цитостатічеських (переважних зростання кліток) засобів. Регіонарна перфузія передбачає одночасне забезпечення серцем і легенями адекватної циркуляції для останньої частини організму. Регіонарну перфузію застосовують також для збереження органів, узятих для подальшої трансплантації.
Ефективність До. і. залежить від адекватності його проведення, тобто підтримки під час перфузії об'єму перфузійного струму артеріального і венозного тиску, об'єму циркулюючої крові, контролю і коригування обмінних процесів (кислотно-лужної рівноваги, водно-електролітного балансу, газового складу крові), активності головного мозку, функції нирок, біохімічних показників і клітинного складу периферичної крові. Для цього в час До. і. і після нього хворому переливають кров і її препарати, лужні розчини, електроліти, діуретичні засоби і т. д. Для підвищення ефективності До. і. його виробляють у поєднанні із загальною або локальною гіпотермією ; при цьому значно знижується вжиток тканинами кисню, що дає можливість зменшити швидкість перфузії.
Перші операції на серці людини з вживанням До. і. здійснені американськими ученими Ф. Д. Додріллом (1952) і Дж. Х. Гиббоном (1954) і радянським хірургом А. А. Вішневським (1957). Принцип До. і. покладений в основу роботи апарату штучна брунька .
Літ.: Штучний кровообіг, під ред. Д. Р. Аллена, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1960; Брюхоненко С. С., Штучний кровообіг. (Сб. робіт по питаннях штучного кровообігу), М., 1964; Галлетті П., Брічер Р., Основи і техніка екстракорпорального кровообігу, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1966.
